Розділ 31. Місце

Субота. Тетяна Степанівна подзвонила ще раз увечері в п'ятницю, щоб переконатись, що вони точно приїдуть — "о десятій, не пізніше, бо потім там будуть інші відвідувачі і нам не дадуть спокійно подивитись".

— Куди ми взагалі їдемо? — запитала Філомена, коли вони сіли в машину.

— Мама сказала тільки адресу, — Кирило подивився на телефон. — Це за містом, у напрямку Обухова.

Дорога зайняла десь годину — спочатку через місто, потім трасою, де поля поступово замінили багатоповерхівки. Філомена дивилась у вікно, намагаючись вгадати, куди вони їдуть — садиба, ресторан, щось подібне?

Машина зрештою повернула на вузьку дорогу, що вела через невеликий ліс, і за кілька хвилин вони побачили це.

Старий маєток — не дуже великий, але елегантний, з білими колонами, великим садом навколо, що вже починав цвісти весняними квітами. Поруч — озеро, маленьке, але достатньо, щоб відбивати небо й дерева навколо.

— Ого, — сказала Філомена.

— Ого, — погодився Кирило, виходячи з машини.

Тетяна Степанівна вже чекала біля входу — поруч з нею стояла жінка, явно власниця або менеджерка маєтку.

— Що думаєте? — запитала Тетяна Степанівна, не чекаючи навіть звичайних привітань.

— Це... — Філомена дивилась навколо, на сад, на озеро, на старі дерева, що, мабуть, росли тут десятиліттями, — це дуже красиво.

— Я знала, що сподобається! — Тетяна Степанівна явно тримала ентузіазм на максимумі. — Подивіться всередині, там зала для церемонії, потім тераса для прийому з видом на озеро.

Вони пройшли всередину — велика світла зала з високими вікнами, дерев'яною підлогою, що, схоже, нещодавно реставрували.

— Тут можна провести церемонію, — сказала менеджерка, жінка років п'ятдесяти з приємною усмішкою, — а потім гості переходять на терасу, де вже накритий стіл для прийому.

Філомена уявила це — як це могло б виглядати влітку, з квітами, зі сонцем, що відбивається в озері.

— Кирило, — сказала вона тихо, — це справді гарне місце.

Кирило дивився навколо, обмірковуючи.

— Мамо, — сказав він, — звідки ти про це місце взагалі дізналась?

— Через подругу, — сказала Тетяна Степанівна. — Вона тут проводила ювілей чоловіка минулого літа, казала, неперевершено.

— Виглядає неперевершено, — погодилась Філомена.

Вони пройшли далі — подивились на терасу, на сад, де вже планувалось висадити додаткові квіти до літа, на маленьку дерев'яну альтанку біля озера.

— Тут можна було б зробити фотозону, — сказала менеджерка, показуючи на альтанку. — Дуже популярне місце для весільних фотографій.

Філомена уявила це — себе у весільній сукні, Кирила поруч, озеро на фоні, сонце, що заходить.

— Мені подобається, — сказала вона нарешті, дивлячись на Кирила.

— Мені теж, — сказав він.

Тетяна Степанівна явно з трудом стримувала радість.

— Чудово! — сказала вона. — Тоді можемо забронювати дату? Літо, як ми й планували?

— Які дати вільні? — запитала Філомена менеджерку.

— Червень досить заповнений, — сказала жінка, перевіряючи щось у планшеті. — Але липень має кілька вільних суботи.

— Тоді липень, — сказав Кирило, дивлячись на Філомену для підтвердження.

— Липень, — погодилась вона.

Поки Тетяна Степанівна з менеджеркою обговорювали деталі — кількість гостей, орієнтовну дату, попередній депозит — Кирило й Філомена відійшли трохи в бік, до озера.

— Уявляєш, — сказала Філомена, дивлячись на воду, — через кілька місяців ми будемо тут, одягнені у весільне.

— Уявляю, — сказав Кирило. — Хоча, чесно, важко уявити себе у фраку влітку без того, щоб думати про спеку.

— Я подумаю про охолоджуючий вентилятор для тебе спеціально, — сказала Філомена, сміючись.

— Дякую за турботу, — сказав Кирило, обіймаючи її.

Вони стояли так, дивлячись на озеро, поки Тетяна Степанівна десь позаду продовжувала обговорювати логістику з тим самим ентузіазмом, з яким вона підходила до всього, пов'язаного з цим весіллям.

— Знаєш, — сказав Кирило тихо, — я думав про це місце, про озеро, про все це — і думав, як це далеко від того дня, коли ти прийшла на співбесіду в мій кабінет з блокнотом і таблицями.

— Дуже далеко, — погодилась Філомена. — Хоча, якщо подумати, саме та таблиця і призвела до всього цього.

— Найкраща таблиця в історії компанії, — сказав Кирило.

— Найвища похвала з твого боку, — Філомена усміхнулась.