Розділ 29. Соломія

Ресторан, який Максим обрав для вечері, виявився невеликим італійським закладом на Печерську — затишний, з теплим освітленням і запахом часнику й базиліку, що зустрічав ще на порозі.

Максим вже чекав за столиком, коли вони прийшли — нервовіший, ніж Філомена бачила його раніше, постійно поправляв манжети сорочки.

— Привіт! — він підвівся, обійняв брата, потім Філомену. — Соломія трохи затримується, щось з роботою, скоро буде.

— Все гаразд? — запитав Кирило, сідаючи. — Ти якийсь напружений.

— Я просто... хочу, щоб все пройшло добре, — сказав Максим. — Вона важлива для мене, і я хочу, щоб ви теж її полюбили.

— Ми точно її полюбимо, — сказала Філомена впевнено. — Особливо, якщо вона любить тебе.

Максим усміхнувся, трохи розслабившись.

Двері ресторану відчинились, і зайшла жінка — висока, з темним кучерявим волоссям, у простій, але елегантній сукні. Вона озирнулась, побачила Максима й усміхнулась — широко, природно.

— Це вона, — сказав Максим, явно з гордістю в голосі.

Соломія підійшла до столу.

— Вибачте за затримку, — сказала вона, сідаючи поруч з Максимом. — Робота не хотіла мене відпускати.

— Нічого, — сказав Максим, узявши її руку. — Соломіє, це мій брат Кирило і його наречена Філомена.

— Дуже приємно, — сказала Соломія, простягаючи руку. — Максим багато про вас розповідав.

— Сподіваюсь, нічого надто компрометуючого, — сказав Кирило, потискаючи руку.

— Тільки хорошого, — Соломія усміхнулась. — Хоч була одна історія про якогось вигаданого кота й розбиту вазу.

— Максиме, — Кирило подивився на брата з виразом легкого роздратування.

— Це класична історія! Я мав поділитись! — Максим підняв руки невинно.

Філомена засміялась, спостерігаючи за братами.

— Чим ти займаєшся, Соломіє? — запитала вона, намагаючись краще познайомитись.

— Я архітектор, — сказала Соломія. — Працюю у Львові, в невеликому бюро, але часто приїжджаю до Києва на проєкти.

— Ось як ви познайомились з Максимом? — запитала Філомена.

— Через спільного друга, насправді, — сказала Соломія. — Я приїхала на конференцію, а Максим виявився знайомим людини, яка мене запросила.

— І відразу зрозумів, що хочу побачити її знову, — додав Максим, дивлячись на неї з тим виразом, який Філомена впізнала — той самий, з яким Кирило колись дивився на неї, коли думав, що вона не помічає.

Вечеря пройшла легко — розмови про роботу, про подорожі, про спільних знайомих. Соломія виявилась цікавою людиною — спокійною, але з гострим почуттям гумору, яке поступово розкривалось, коли вона почувалась більш комфортно.

— Розкажіть мені про ваше весілля, — попросила Соломія за десертом. — Максим каже, воно вже скоро?

— Влітку, — сказала Філомена. — Конкретну дату ще обираємо — точніше, наші мами обирають, ми тільки погоджуємось чи не погоджуємось.

— Це звучить знайомо, — сказала Соломія, сміючись. — Моя мама теж завжди мала свої думки про все, навіть коли я не питала.

— Мами завжди так, — погодилась Філомена. — Хоча, чесно, наші дві стали друзями швидше, ніж я очікувала.

— Це мило, — сказала Соломія. — Хоч, мабуть, означає подвійний тиск з обох боків щодо рішень.

— Точно, — Філомена засміялась.

Кирило й Максим тим часом обговорювали щось своє — здається, про машину Максима, яка явно потребувала якогось ремонту після місяців використання в українському клімату.

— Знаєш, — сказала Соломія тихіше, нахилившись до Філомени, — Максим дуже хвилювався перед цією вечерею. Каже, твоя думка про мене важлива для нього, бо ти змінила його брата.

— Змінила? — Філомена трохи здивувалась формулюванню.

— Він каже, Кирило був закритий роками, — сказала Соломія. — А тепер... — вона подивилась на братів, що сміялись над чимось своїм, — тепер виглядає набагато живішим.

— Він завжди був живим всередині, — сказала Філомена. — Просто йому потрібен був час і безпека, щоб показати це.

— Можливо, — Соломія кивнула. — В будь-якому разі, я рада познайомитись з тобою. Максим казав, що ти "розумна й пряма", і це виявилось правдою.

— А ти? — запитала Філомена. — Як ти почуваєшся щодо... — вона трохи завагалась, — щодо швидкого темпу ваших стосунків?

Соломія подумала перед відповіддю.

— Чесно? — сказала вона. — Я теж відчуваю те саме, що, мабуть, відчував Максим — що коли знаєш, ти знаєш. Не потрібні роки, щоб зрозуміти, що людина правильна для тебе.

Філомена кивнула, думаючи про власну історію з Кирилом — про сім хвилин на співбесіді, про чотири місяці до пропозиції.

— Розумію, — сказала вона. — Дуже розумію.