Розділ 28. Підготовка

Кирило чекав на новини нервово — Філомена побачила це, як тільки повернулась додому й застала його, що ходив по кухні, тримаючи телефон, явно не знаючи, чи дзвонити, чи чекати.

— Все гаразд? — запитав він одразу.

— Все добре, — сказала Філомена, сідаючи на стілець. — Вона відкликає всі претензії.

Кирило видихнув, сідаючи навпроти.

— Що вона сказала?

Філомена розповіла — про вибачення, про біль, про те, що Вікторія сказала про будиночок дідуся, про те, як вона спитала, чи Кирило по-справжньому щасливий.

Кирило слухав, мовчки, дивлячись на стіл.

— Я не знав, що вона так почувається, — сказав він нарешті. — Думав, це просто про гроші чи контроль.

— Можливо, частково й це, — сказала Філомена. — Але також — справжній біль через втрачене.

— Мені жаль, що їй болить, — сказав Кирило. — Чесно. Але я не можу повернути те, чого вже немає.

— Знаю, — Філомена взяла його руку. — Вона теж це розуміє, здається. Просто... потрібен був цей момент, щоб остаточно відпустити.

Кирило кивнув, обмірковуючи.

— Дякую, що зустрілась з нею, — сказав він. — Я знаю, це було непросто.

— Менш непросто, ніж я очікувала, — сказала Філомена. — Чесно, я думала, буде гірше. Сварка, звинувачення, щось таке. Замість цього — просто розмова двох людей.

— Ти завжди вмієш знаходити спокій там, де я бачу тільки конфлікт, — сказав Кирило.

— Це професійна риса, — сказала Філомена, усміхаючись. — Аналітичний підхід навіть до особистих ситуацій.

Весна почалась швидко — той період, коли сніг раптом тане за кілька днів, а парки наповнюються першими зеленими бруньками.

Підготовка до весілля йшла повним ходом — здебільшого завдяки двом мамам, які зустрічались щотижня, обговорюючи деталі з ентузіазмом, який спочатку трохи лякав, а потім став просто звичним фоном життя.

— Вони вже вибрали ресторан без нас, — сказала Філомена якось ввечері, переглядаючи список повідомлень від мами. — Каже, "ви обоє завжди зайняті, ми просто допомагаємо".

— Допомагають чи контролюють? — запитав Кирило, читаючи через її плече.

— Можливо, обидва, — Філомена засміялась. — Хочеш сказати щось проти?

— Ресторан виглядає непогано, насправді, — сказав Кирило, дивлячись на фото, яке надіслала мама. — Можливо, нехай продовжують.

Робота теж не зупинялась — новий проєкт з регіональним розширенням, що почався в лютому, тепер показував перші реальні результати, і Філомена відчувала ту саму гордість, яку відчула кілька місяців тому з "Атлас Інвест", тільки масштабнішу.

— Цифри за квартал виглядають дуже добре, — сказала вона Кирилу одного вечора, показуючи звіт. — Регіональні офіси показують зростання на двадцять три відсотки швидше, ніж прогнозувалось.

— Завдяки твоїй команді, — сказав Кирило.

— Завдяки нашій команді, — поправила Філомена. — Я тільки керую процесом.

— Ти набагато більше, ніж "тільки керуєш", — сказав Кирило. — Знаєш, інвестори на останній зустрічі прямо запитали, чи плануєш ти залишатись в аналітичному відділі надовго, чи маєш плани перейти на якусь більш стратегічну посаду.

— А що ти відповів?

— Що це твоє рішення, — сказав Кирило. — Хоча, чесно, я думаю, ти готова для більшого.

Філомена задумалась.

— Можливо, — сказала вона. — Не зараз. Зараз я хочу зосередитись на весіллі й на тому, щоб закінчити цей проєкт добре.

— Логічно, — погодився Кирило.

Андрій та Оля стали неофіційними консультантами з організації — Андрій взявся на себе технічну частину (музика, освітлення для вечірки), а Оля — дизайнерську (запрошення, оформлення).

— Дивіться, що я придумала, — сказала Оля одного дня, показуючи макет запрошення на планшеті. — Простий дизайн, без зайвого пафосу, але елегантний.

Філомена дивилась на макет — справді гарний, з мінімалістичним шрифтом і ледь помітним візерунком по краях.

— Ідеально, — сказала вона. — Дякую, Олю.

— Це найменше, що я можу зробити, — Оля усміхнулась. — Ви двоє — найкраща пара в офісі. Принаймні з тих, кого я бачила.

— Єдина пара в офісі, — поправив Андрій, проходячи мимо з якимись кабелями. — Хоча, чую, Максим зустрічається з кимось.

Філомена підняла брову.

— Максим? Брат Кирила?

— Так, чула від когось у Кирила компанії, — Андрій знизав плечима. — Якась дівчина з Львова, познайомились через спільних друзів.

Філомена подумала розповісти Кирилу — цікаво, чи він знає про це.

Увечері, коли вона запитала про це, Кирило здивовано подивився на неї.

— Максим нічого не казав мені про дівчину, — сказав він.

— Можливо, ще рано говорити, — припустила Філомена. — Або він просто чекає правильного моменту, як і ти чекав з нашими стосунками спочатку.

— Можливо, — Кирило задумався. — Треба зателефонувати йому, спитати.

— Може, не варто тиснути, — сказала Філомена. — Дай йому час сказати самому, коли буде готовий.

Кирило кивнув, хоч було видно, що цікавість все ще присутня.

Через тиждень Максим зателефонував сам — голос у трубці звучав схвильовано, явно з якоюсь новиною.

— Кирило! — сказав він, коли брат відповів на дзвінок, увімкнувши голосний зв'язок, щоб Філомена теж чула. — У мене новина.

— Слухаємо, — сказав Кирило, дивлячись на Філомену з легкою усмішкою.

— Я... — Максим трохи завагався, — я хочу запросити вас на вечерю. Цього тижня. Познайомити з кимось важливим.

— З дівчиною з Львова? — запитала Філомена прямо.

Тиша на тому кінці лінії тривала довше, ніж зазвичай.

— Звідки ти знаєш? — запитав нарешті Максим, явно здивований.

— Чутки в офісі швидко поширюються, — сказала Філомена, усміхаючись.

— Ну добре, — Максим засміявся трохи нервово. — Так. Її звуть Соломія. Ми зустрічаємось вже два місяці, я просто... чекав правильного моменту сказати.

— Два місяці? — Кирило підняв брову. — Чому не сказав раніше?

— Тому що, — Максим трохи завагався, — я хотів бути впевненим, перш ніж розповідати всій родині. Знаєш, як мама реагує на новини — одразу починає планувати весілля наперед.