Розділ 21. Перша справжня сварка

Лютий видався холодним — той період зими, коли сніг уже встиг набриднути, а до весни ще далеко.
У компанії почався новий проєкт — масштабне розширення на регіональні ринки, те, про що Кирило говорив на презентації. Робота навалилась миттєво — нові цифри, нові команди, нові терміни.
Філомена занурилась у це з головою.
Буквально — головою. Вона приходила на роботу о восьмій, йшла о дев'ятій вечора, і навіть вдома продовжувала думати про моделі, прогнози, ризики.
— Ти знову працюєш, — сказав Кирило одного вечора, коли вона сиділа на дивані з ноутбуком, а Базіль ображено лежав поруч, бо його не гладили вже годину.
— Майже закінчила, — сказала Філомена, не відриваючись від екрана.
— Ти казала це годину тому.
— Тоді я не закінчила. Тепер майже.
Кирило сів поруч, подивився на екран.
— Філо, — сказав він м'якше. — Це може почекати до завтра.
— Не може, — вона нарешті подивилась на нього. — Завтра нарада з регіональними менеджерами, і якщо я не підготую ці прогнози сьогодні, завтра ми будемо обговорювати неповні дані.
— Я можу допомогти.
— Ти й так весь день з цим проєктом, — сказала вона. — Тобі теж треба відпочити.
— Тоді відпочиньмо разом, — запропонував він. — Закінчимо це завтра вранці, разом, раніше.
— Завтра вранці нарада о дев'ятій. Раніше — це коли?
— О сьомій.
— О сьомій ми будемо втомлені й невиспані, і працюватимемо гірше.
— А зараз ти просто втомлена й продовжуєш працювати гірше через втому, — сказав Кирило — і тон його, можливо, був трохи різкішим, ніж він планував.
Філомена подивилась на нього.
— Ти кажеш, що моя робота гірша через втому?
— Я кажу, що ти більше шансу зробиш помилку, коли не спала нормально вже тиждень.
— Я не помилялась.
— Поки що, — сказав Кирило.
Філомена відклала ноутбук — різкіше, ніж збиралась.
— Окей, — сказала вона. — Якщо ти думаєш, що моя робота недостатньо хороша...
— Я не казав цього.
— Ти сказав, що я ризикую помилитись.
— Бо всі ризикують, коли не сплять! Це не про твою компетентність, це про фізіологію!
— Звучить як про компетентність.
— Філомено.
— Що?
Вони дивились один на одного — і обоє розуміли, що розмова перетворилась з турботи на щось інше, щось гостріше, і ніхто з них точно не знав, як це сталось.
— Я просто хочу, щоб ти відпочила, — сказав Кирило тихіше. — Тиждень. Останній тиждень ти приходиш пізно, прокидаєшся рано, і я бачу, як ти втомлена.
— А я хочу зробити свою роботу добре, — сказала Філомена. — Це важливий проєкт. Перший такий масштабний для мене тут. Я не хочу провалити його через те, що пішла спати раніше.
— Ти не провалиш через сон, — сказав Кирило. — Ти провалиш через виснаження, якщо продовжуватимеш так.
— Дякую за прогноз, — сказала Філомена, і в голосі з'явилось щось холодне, чого вона сама не очікувала від себе.
Кирило подивився на неї — і Філомена побачила, як щось у його обличчі змінилось. Не злість — щось схоже на біль.
— Окей, — сказав він тихо. — Робота твоя справа.
Він підвівся, пішов на кухню.
Філомена сиділа, дивлячись на закритий ноутбук, і відчувала, як всередині щось неприємно стискається.
Що це було?
Він просто турбувався. Я просто хочу зробити роботу добре. Чому це перетворилось на... це?
Вона залишилась на дивані ще годину — намагалась продовжити роботу, але концентрація зникла. Цифри на екрані якось розпливались, думки крутились навколо розмови, а не навколо прогнозів.
Кирило не виходив з кухні. Вона чула, як він там — миє посуд, хоч його майже не було, потім просто сидить, мабуть.
Перша сварка. Справжня. Не "подивимось" чи незручні моменти — справжня сварка, з холодним тоном і дверима, які не зачинились, але здавалось, що зачинились.
Вона закрила ноутбук остаточно — все одно нічого не виходило — і пішла на кухню.
Кирило сидів за столом, тримаючи чашку чаю, який, судячи з пари, вже остиг.
— Можна сісти? — запитала вона.
— Звісно, — сказав він — рівно, але не холодно.
Вона сіла навпроти.
— Я перепрошую, — сказала вона. — За тон. Я не мала так говорити.
— Я теж, — сказав Кирило. — Я не мав права казати тобі, як працювати. Це твоя робота, твоя професійність, і я не мав втручатись так.
— Ти не втручався, — сказала Філомена. — Ти турбувався. Просто... я почула це як критику, а не як турботу. Тому що я сама боюсь, що недостатньо хороша для цього проєкту. І коли ти сказав про помилки — це зачепило ту саму страх.
Кирило подивився на неї.
— Ти боїшся, що недостатньо хороша? — запитав він з явним здивуванням. — Філо, ти найкращий аналітик, з яким я працював. І не тільки через те, що я... — він трохи завагався, — через те, що я закоханий. Це факт, з цифрами, з результатами.
— Знаю, — сказала вона. — Раціонально знаю. Але цей проєкт — масштабніший за все, що я робила досі. І якщо я провалю його...
— Ти не провалиш, — сказав Кирило твердо. — Навіть якщо щось піде не так — це не "провал", це частина процесу. Ти вже показала, що вмієш виправляти помилки швидко й ефективно. Згадай "Атлас Інвест".
Філомена трохи усміхнулась — спогад про той день, коли все почалось публічно.
— Дякую, — сказала вона. — За те, що нагадав.
— А я перепрошую, — сказав Кирило, — за те, що сказав про твою роботу так, ніби сумніваюсь у ній. Я не сумніваюсь. Я просто... — він трохи помовчав, шукаючи слова, — я просто хочу, щоб ти була в порядку. Не тільки як аналітик. Як людина.
— Я знаю, — сказала Філомена. — І це означає для мене дуже багато. Просто іноді я забуваю про себе як про людину, коли є дедлайни.
— Можемо домовитись про щось? — запитав Кирило.
— Про що?
— Якщо хтось із нас бачить, що інший перепрацьовує — ми кажемо про це. Без звинувачень, без "ти повинна". Просто — "я бачу, що ти втомлена, давай зробимо паузу". І другий слухає, навіть якщо не одразу погоджується.
Філомена подумала.
— Домовились, — сказала вона. — Але з умовою — якщо я кажу "мені потрібно ще годину", це не означає "сперечайся зі мною годину про те, чи потрібна мені ця година".
— Домовились, — погодився Кирило.
Вони сиділи мовчки якийсь час — атмосфера потроху ставала легшою, напруга йшла.
— Знаєш, — сказала Філомена, — це наша перша сварка.
— Знаю, — сказав Кирило.
— Не так і погано, як я думала, — сказала вона. — Тобто, погано — але ми ж говорили. Не просто мовчали днями чи щось таке.
— Я б не вмів мовчати днями з тобою, — сказав Кирило. — Раніше — можливо. Зараз — ні.
Філомена усміхнулась, простягнула руку через стіл. Він узяв її.
— Можна тепер закінчити прогнози? — запитала вона. — Разом? Не до північної години, просто... ще трохи, і спати раніше?
— Можна, — погодився Кирило. — Разом.