Розділ 19. Презентація

Лист від HR-менеджера Філомена прочитала ще двічі — здебільшого через формулювання "Це не дивне питання, чесно, просто формальність!", яке звучало так, ніби людина сама собі не вірила.
Вона зайшла в кабінет Кирила без попередження — двері були прочинені.
— Бачив лист від Олени? — запитала вона, сідаючи навпроти.
— Бачив, — сказав Кирило, не відриваючись від монітора. — Десять хвилин тому. Думав, як відповісти, щоб не звучало занадто... формально чи занадто емоційно.
— І як вирішив?
— Поки не вирішив, — він нарешті подивився на неї. — А ти як думаєш?
Філомена трохи помовчала.
— Презентація річних результатів — це не просто корпоративна вечірка, — сказала вона. — Туди приходять інвестори, партнери, можливо, журналісти бізнес-видань. Якщо ми прийдемо разом, як пара — про це дізнаються не тільки в нашому офісі.
— Знаю, — сказав Кирило.
— Тебе це турбує?
Він трохи подумав.
— Не те, що про це дізнаються, — сказав він. — Мене турбує, чи це турбує тебе. Це твоя репутація теж — не тільки моя. Якщо хтось вирішить, що ти на цій посаді через стосунки зі мною, а не через свої здібності...
— Хай вирішують, — сказала Філомена спокійно. — Мої звіти й мій аналіз говорять самі за себе. Будь-хто, хто подивиться на цифри, побачить — там немає нічого, що було б "завдяки стосункам". Все це — моя робота.
Кирило дивився на неї.
— Тоді відповідаємо "разом"? — запитав він.
— Відповідаємо "разом", — підтвердила вона.
Він написав короткого листа у відповідь HR-менеджеру — Філомена бачила екран: "Так, разом. Дякую за уточнення." — без жодних емоцій, але достатньо.
— Готово, — сказав він, натискаючи "відправити". — Тепер це офіційно.
— Більш офіційно, ніж оплески в офісі?
— Набагато, — сказав Кирило. — Оплески — це наша компанія. Презентація — це весь бізнес-простір, з яким ми працюємо.
Філомена кивнула, обмірковуючи.
— Окей, — сказала вона. — Тоді мені треба сукню.
— Знову вечірній дрес-код?
— Знову, — підтвердила вона. — Тільки тепер я знаю заздалегідь, тож можу підготуватись краще.
Підготовка зайняла кілька тижнів — не тому, що це було складно, а тому, що життя продовжувалось своїм звичним темпом, і презентація була просто однією з багатьох справ у календарі.
Робота в офісі йшла стабільно — команда, що пройшла через зміни кілька місяців тому, тепер працювала злагоджено. Навіть Інга, яка спочатку опиралась найбільше, тепер регулярно показувала хороші результати — і якось зізналась Філомені, що "насправді приємно, коли робота має сенс, а не просто є".
Кирило був завантажений підготовкою презентації — цифри за рік, плани на наступний, інвестиційні пропозиції. Він часто затримувався пізно, і Філомена іноді приходила до нього в кабінет з кавою, просто посидіти поруч, поки він працював.
— Не заважаю? — запитувала вона завжди.
— Навпаки, — відповідав він завжди.
За три дні до презентації Філомена пішла за сукнею з Олею — та наполягла, що "має право бути присутньою при такому важливому виборі".
— Ти нервуєш? — запитала Оля, поки вони ходили по магазину.
— Трохи, — зізналась Філомена. — Не через сукню. Через те, що буде після.
— Що саме?
— Усі дізнаються, — сказала Філомена. — Не тільки наш офіс. Весь... бізнес-простір, як сказав Кирило.
— І це погано?
— Не погано, — Філомена подивилась на сукню, яку тримала в руках — темно-синю, з простим кроєм. — Просто... нове. Великий крок.
— Ти любиш його? — запитала Оля прямо.
— Дуже, — сказала Філомена без вагань.
— Тоді все інше — деталі, — сказала Оля просто. — Бери цю сукню, до речі. Колір тобі дуже личить.
Філомена подивилась на сукню ще раз.
— Добре, — сказала вона. — Беру.
Презентація проходила в тому самому готелі "Інтерконтиненталь", де відбулась перша зустріч з інвесторами — Філомена помітила це з певною іронією, коли вони підійшли до входу.
— Те саме місце, — сказала вона.
— Те саме, — підтвердив Кирило. — Тільки тепер ми приходимо разом.
Зал був заповнений більше, ніж минулого разу — крім інвесторів були партнери компанії, кілька журналістів з бізнес-видань, представники медіа. Музика, світло, офіціанти з тацями — все знайоме, але масштабніше.
Філомена відчула на собі кілька погладів, коли вони увійшли — Кирило в темному костюмі, вона поруч у темно-синій сукні, рука в руці. Не демонстративно — просто природно.
— Готовий? — запитала вона тихо.
— Готовий, — підтвердив він.
Презентація пройшла добре. Кирило говорив впевнено, показував графіки зростання — справжні цифри, результат місяців роботи команди. Філомена сиділа в першому ряду, як і минулого разу, але цього разу — поруч з нею не було вільного крісла з боку, призначеного для "ключового персоналу окремо".
Цього разу її крісло стояло поруч з кріслом для "родини й близьких" — невелика секція в першому ряду, де також сиділи кілька дружин і чоловіків інших керівників компанії.
Один з інвесторів — той самий чоловік з пронизливим погляддом з минулого разу — підняв руку під час питань.
— Пане Руденко, — сказав він, — мені здається, варто відзначити: команда, яку ви зібрали останній рік, показує результати, які складно ігнорувати. Чи плануєте ви далі розширювати аналітичний відділ?
— Плануємо, — сказав Кирило. — Філомена Коваль, яка очолює аналітичний підхід нашої компанії, вже працює над планом розширення команди на наступний рік.
Інвестор подивився в бік Філомени — і усміхнувся, кивнувши.
— Радий бачити, що компанія цінує талант, — сказав він. — І радий бачити, — він трохи помовчав, з тонкою посмішкою, — що пан Руденко цінує не тільки професійні якості пані Коваль, судячи з того, як ви сьогодні прийшли разом.
По залу пройшов легкий смішок — доброзичливий, не насмішливий.
Кирило не зніяковів — навпаки, усміхнувся, спокійно й відкрито.
— Дякую за спостережливість, — сказав він. — Так, Філомена тепер не тільки колега, але й людина, з якою я хочу будувати майбутнє — як у бізнесі, так і поза ним.
Зал зааплодував — тепло, щиро.
Філомена відчула, як обличчя горить — але це було приємне відчуття.
Після презентації — банкет, розмови, музика. Багато людей підходили до Кирила й Філомени — вітали з результатами компанії, дехто — окремо вітав з "новинами особистого характеру", як один з партнерів делікатно це назвав.
Філомена стояла трохи окремо з бокалом, спостерігаючи, як Кирило говорить з кількома журналістами — спокійно, впевнено, без тієї холодності, яка була в нього в перший день, коли вона прийшла на співбесіду.
Він змінився. Не радикально — він все ще той самий чоловік, що думає днями перед рішеннями, що мовчить, коли думає. Але тепер є щось ще — відкритість, якої не було раніше.
— Філомено Коваль? — почула вона голос поруч.
Обернулась — жінка років сорока, з блокнотом і телефоном у руках, явно журналістка.
— Так, — підтвердила Філомена.
— Марія Левченко, "Бізнес Тиждень". Можна кілька питань?
— Звісно.
— Розкажіть про вашу роботу в компанії — кажуть, ви провели значну реорганізацію аналітичного відділу за досить короткий термін.
Філомена розповіла — коротко, по суті, про KPI, про результати, про команду. Журналістка записувала, кивала.
— А особисті стосунки з паном Руденком — це не створює конфлікту інтересів? — запитала вона нарешті, явно очікуючи на якусь незручність.
— Конфлікт інтересів виникає, коли особисті стосунки впливають на робочі рішення на користь однієї зі сторін, — сказала Філомена спокійно. — Всі рішення щодо аналітичного відділу базуються на даних, які доступні для перевірки. Якщо у вас є питання до конкретних рішень — я можу показати цифри, на яких вони базуються.
Журналістка трохи здивовано подивилась на неї.
— Це... дуже конкретна відповідь, — сказала вона.
— Я аналітик, — сказала Філомена, усміхаючись. — Конкретність — моя професійна риса.
Журналістка засміялась.
— Дякую за час, — сказала вона. — Гарного вечора.