Розділ 18. Новий рік

Підготовка до Нового року почалась за тиждень.
Ольга Дмитрівна — гіпс уже знятий, рука розроблялась добре — узялась за підготовку з ентузіазмом людини, яка хоче показати, що повністю в порядку.
— Я спекла пробний пиріг, — сказала вона по телефону. — За рецептом мами Кирила. Вийшло непогано, але корицю треба більше, мабуть. Запитай у неї точну пропорцію.
— Мамо, ти дзвониш мамі Кирила про рецепти?
— Ні, — сказала Ольга Дмитрівна швидко. — Я просто... запитала тебе запитати.
— Ти вже з нею спілкуєшся, правда?
— Ми один раз поговорили по телефону, — зізналась Ольга Дмитрівна. — Дуже приємна жінка. Ми домовились, що пиріг я спечу, а вона принесе щось зі своїх соусів — каже, у неї є фірмовий до м'яса.
Філомена сиділа, тримаючи телефон, і думала, що дві мами, які ще місяць тому навіть не знали про існування одна одної, вже обмінюються рецептами й планують спільну вечерю.
Це або дуже мило, або трохи страшно. Можливо, обидва.
Новий рік вирішили зустрічати в будинку Ольги Дмитрівни — невеликій квартирі, але затишній, з ялинкою, яку Філомена допомагала прикрашати ще з дитинства тими самими іграшками.
Тетяна Степанівна приїхала о шостій вечора — з пирогом (своїм, додатковим, "про всяк випадок") і соусом, як обіцяла.
Дві жінки зустрілись у дверях — і Філомена з Кирилом, що стояли позаду, переглянулись з однаковим виразом легкої тривоги.
— Тетяно Степанівно! — Ольга Дмитрівна обійняла гостю, ніби давню подругу. — Заходьте, заходьте, я так раділа нашій розмові.
— Ольго Дмитрівно, — Тетяна Степанівна обійняла у відповідь. — І я. У вас такий гарний дім.
Кирило подивився на Філомену.
— Це нормально? — тихо запитав він. — Вони обіймаються, як знайомі двадцять років.
— Не знаю, — сказала Філомена так само тихо. — Але виглядає... добре?
Вечір почався з пирога — обидва, мамин і пробний, виявились смачними, хоч і трохи різними за консистенцією, що викликало довгу дискусію про правильну температуру духовки.
— Бачиш, — казала Тетяна Степанівна, — у тебе духовка електрична, а в мене газова, тому час інший потрібен.
— Так, точно, — погоджувалась Ольга Дмитрівна. — Я думала, що справа в кориці, а виявляється — в духовці.
Кирило й Філомена сиділи поруч на дивані, слухаючи цю розмову з виразом людей, що потрапили на спектакль, якого не очікували.
— Вони реально занурились у це, — сказав Кирило тихо.
— Дуже занурились, — погодилась Філомена.
— Це... — він пошукав слово, — приємно, насправді. Дивитись на це.
Філомена подивилась на нього.
— Так, — сказала вона. — Приємно.
За столом, ближче до півночі, розмова перейшла з пирогів на щось загальніше — Ольга Дмитрівна розпитувала про роботу Кирила, Тетяна Степанівна розповідала історії про дитинство сина, які явно бентежили його, але він не заперечував, тільки трохи зітхав.
— А коли ви познайомились? — запитала раптом Ольга Дмитрівна, дивлячись на них обох. — Філо казала щось про співбесіду, але деталей не розказувала.
— Він мене майже не взяв на роботу, — сказала Філомена.
— Я взяв тебе на роботу, — поправив Кирило.
— Спочатку сказав, що вакансії немає.
— Я передумав за п'ять хвилин.
— За сім, — сказала Філомена. — Я рахувала.
Кирило подивився на неї.
— Ти рахувала час до того, як я передумав?
— Я багато чого рахую, — сказала Філомена. — Це професійна риса.
Тетяна Степанівна сміялась, дивлячись на них.
— Знаєте, — сказала вона, — Кирило ніколи не приймає рішень за п'ять хвилин. Він думає днями. Іноді тижнями.
— Сім хвилин, — повторила Філомена. — Це для нього майже рекорд.
— Це для мене найшвидше рішення в житті, — сказав Кирило — і в його голосі була та теплота, яка завжди з'являлась, коли він говорив про неї прямо.
Ольга Дмитрівна подивилась на дочку, потім на Кирила, і в її очах було щось, що Філомена впізнала — те саме, що було, коли мама дивилась на старі фотографії з її дитинства. Тепла гордість, можливо. Або просто радість.
О дванадцятій вони вийшли на балкон — невеликий, але достатній для чотирьох, — щоб подивитись на феєрверки, які запускали по всьому місту.
Холодне повітря, сніг, що падав легко й рівномірно, вогні салютів — далекі й близькі — спалахували в темному небі.
— З Новим роком, — сказала Ольга Дмитрівна, піднімаючи бокал.
— З Новим роком, — повторила Тетяна Степанівна.
Філомена стояла поруч з Кирилом — тримала бокал у одній руці, а другою — його руку.
— Дякую за цей рік, — сказав Кирило тихо, дивлячись на феєрверки.
— Чомусь? — запитала вона.
— За все, — сказав він. — За співбесіду. За таблиці. За Карпати. За маму, дідуся, твою маму. За все це.
Філомена подивилась на нього.
— Дякую тобі, — сказала вона. — За те, що сказав "залиште резюме".
Він усміхнувся.
— Найкраще рішення в моєму житті, — сказав він.
Феєрверки спалахували над містом — золоті, червоні, зелені, відбиваючись у вікнах будинків і в снігу, що покривав дахи.
Дві мами стояли поруч, дивлячись на небо, тримаючи бокали, і про щось тихо перемовлялись — мабуть, знову про пироги, або про щось інше, що тепер у них було спільне.
— Знаєш, — сказала Філомена, — здається, наші мами стали найкращими подругами за один вечір.
— Здається, так, — погодився Кирило. — Це може бути проблемою.
— Чому проблемою?
— Бо тепер вони будуть планувати все разом, — сказав він. — Включно з нашим майбутнім, мабуть.
Філомена подивилась на двох жінок, що сміялись над чимось, дивлячись на феєрверки.
— Ну, — сказала вона, — можливо, це не найгірша ідея.
Кирило подивився на неї.
— Що ти маєш на увазі?
— Нічого конкретного, — сказала вона, усміхаючись. — Просто... подивимось, що буде далі.
Він взяв її за руку міцніше, дивлячись на феєрверки, що продовжували спалахувати над зимовим Києвом.
— Подивимось, — погодився він.
Через кілька днів, коли свята минули й усі повернулись до роботи, Філомена отримала лист на корпоративну пошту.
Від HR-відділу.
Тема: «Запрошення на корпоративну подію — презентація річних результатів».
Вона відкрила лист — стандартне запрошення, дата в лютому, готель, дрес-код.
Але в кінці листа була приписка, додана, мабуть, від самого HR-менеджера особисто:
«P.S. Філомено, до речі — раз ви з Кирилом Олексійовичем тепер пара, чи будете ви на подію разом як... пара? Просимо повідомити для розміщення за столами. (Це не дивне питання, чесно, просто формальність для організаторів!)»
Філомена дивилась на лист і думала, що "пара на корпоративній презентації" звучить як зовсім новий рівень — публічніший, ніж оплески в офісі, публічніший, ніж знайомство з мамами.
Презентація річних результатів. Інвестори. Партнери. Преса, можливо.
Якщо ми прийдемо туди разом — це вже не секрет в офісі. Це буде... всюди.
Вона подивилась на двері кабінету Кирила.
Цікаво, він уже бачив цей лист.