Лище в його жахіттях

- Ну скільки я маю вислуховувати від викладачів, про ваші вічні сварки?! - декан їхнього факультету втомлено тре лоба. 

- А ми не сваримось, ми ведемо дискусії, - вставляє своїх п'ять копійок Чанбін 

- Так і доволі інтелектуальні, хочу підмітити, - як на диво, підтримує його Хьонджін

- Ага, і в спортзалі це теж була просто "інтелектуальна"дискусія? То ви прямо з голови в голову хотіли передати Чанбіну свою правоту в питанні, Хван Хьонджін? - саркастично питає старший чоловік

- В нас розбіглись погляди в певному питанні, тому це призвело до ситуації, що відбулась у спортзалі, - спокійно відповідає Хван

- Та й пане декан, нічого ж страшного не сталося. Ми ж не бились чи щось таке, - усміхається Чанбін. Якщо чесно то він вже б хотів піти поїсти, а не вислуховувати в соте повчання від цього стариганя.

- А виглядало все саме так, молоді люди, - строго відповідає чоловік, та продовжує, - Тож, в покарання за це...

- Ну яке покарання. Ми ж не малі діти, - перебиває його Джін.

- Ще раз не дасте мені договорити, і воно буде строгішим ніж ще не озвучене, - декан починав злитись, - В покарання за ваші сварки і за ситуацію, що нещодавно відбулась, ви двоє місяць будете мити аудиторії і коридори, щоб допомогти рідному університету підтримувати чистоту. А щоб ви не відлинювали, все це буде проходити під наглядом нашої шановної пані Чон, яка займається цим кожного дня. І не дай Боже я почую про ще одну вашу сварку... - він багатозначно замовчав, даючи хлопцям зрозуміти всю серйозність ситуації.

- Це всього лиш місяць так? - з якимось відчаєм питає Хван

- Так місяць, - погоджується декан, - Сподіваюсь ви віднайдете між собою гармонію, а може навіть подружитесь, хто його знає

- Лише в його кошмарах, - Сміється Чанбін та непрощаючись першим виходить з кабінету.