Частина 6. Замість висновку

Наступного ранку Максим прокинувся рівно о сьомій — сам, без рупора.

Полежав трохи, дивлячись у стелю і думаючи про вчорашню каву, яка якось непомітно розтяглась до опівночі. Вони встигли обговорити кошенят, моркву, підступні креми для обличчя, чому люди взагалі так дивно влаштовані, улюблені серіали, найгірші місця для побачень і чому супермаркети ставлять хліб у найдальшому кутку — просто щоб ти по дорозі купив ще п'ять непотрібних речей. Максим дізнався, що її звуть Соня, що жигуль належить дідусеві і вона його щоразу позичає з боєм, і що моркву вона насправді не любить. Взагалі. Просто стареньким у селі треба допомагати.

Бека спав на його ногах і вдавав, що так було завжди.

Максим встав, зробив каву і підійшов до вікна.

На вулиці було тихо. Жигуль сьогодні не приїде — вона казала, що сьогодні інші плани.

Максим відкусив шматочок сирої моркви — просто так, стоячи біля вікна — і скривився. Морква була гірка. Або він просто не вміє їсти моркву. Або треба якось інакше. Треба буде запитати у фахівця.

Він зрозумів одну річ, яку, чесно кажучи, знав і раніше, але якось не надавав цьому значення:

Людина — це не обличчя. Навіть якщо обличчя дуже гарне. І навіть якщо дуже не дуже.

Людина — це те, як вона переводить бабусь через дорогу о сьомій ранку. Як підбирає кошенят і кладе їх за пазуху, не дуже розуміючи, що з ними робитиме далі, але твердо знаючи, що залишити не можна. Як не ображається на дурнів, що відступають з переляканим виглядом — кроками назад, як у поганому театрі. Як дає шанс пояснити, навіть коли не зобов'язана.

Рупор — це просто рупор.

Морква — це просто морква. Дивна, якщо чесно.

А от що всередині людини — це вже набагато цікавіше.

Максим допив каву, почухав Беку за вухом і написав Соні: "Доброго ранку. Питання від людини, далекої від сільського господарства: морква має гірчити і хрустіти? Або я щось роблю не так?"

Три крапки з'явились майже одразу.

"Ти її миєш перед тим, як їсти?"

Максим подивився на моркву в руці. Потім на мийку. Потім знову на моркву.

"Це риторичне питання?" — написав він.

"Господи," — відповіла вона. І через хвилину: "Приїду наступного тижня. Навчу їсти моркву. Це, схоже, терміново."

Максим поклав телефон і посміхнувся так широко, що Бека прокинувся і подивився на нього з підозрою.

P.S. Бека і троє його братів живуть тепер на дві квартири і вважають це абсолютно нормальним. Морква продається регулярно, о сьомій ранку. Максим більше не скаржиться на гучність — але будильник тепер теж не потрібен.

P.P.S. Мити моркву він так і не почав. Каже, що брутальні чоловіки не заморочуються дрібницями. Соня вдає, що вірить, намиваючи щоночі чергову партію моркви.