VII

VII

Взагалі між нами не було таємниць. Ми давно домовилися говорити про всі свої відчуття чесно, бо так чи інакше ми помітимо це, то навіщо критись. І вона розповіла про нього.

Він був інженером у комп’ютерному відділі великої логістичної фірми. У них було багато спільних інтересів. Але головне не це — він був спокійним, уважним і добрим до неї. Він був ввічливим і спостережливим. Він був тим, чого їй не вистачало. Життя так сильно побило її, що спочатку вона просто насолоджувалася розмовами з ним і не сприймала його як чоловіка — просто гарний друг. Вона боялася комусь відкрити серце. Вона про це йому казала чесно, бо бачила, як у ньому народжувалося почуття до неї. А він був не проти, головне — бути з нею поруч.

Час ішов. Настало літо. Вологе і гаряче повітря почало наповнювати кімнату. Воно стояло як невидима перепона, кожен рух крізь нього потребував зусиль. Ця спека просто вбивала мене. Мій настрій дедалі ставав гіршим і гіршим. Я відчував, як Дамоклів меч торкався моєї голови. Хоч вона й боялася своїх почуттів, я розумів, що вона зараз відчуває до нього. Я добре знав її, я відчував кожен її подих.

Вона описувала їхні зустрічі у всіх подробицях, і я бачив, як вона кожного дня все більше і більше посміхалася. Вона стала частіше казати мені, що кохає. Але її настрій не був пов’язаний зі мною. Просто з її життя пішла темрява, душа ніби скинула з себе сталеві кайдани й почала вільно дихати. Кожен її крок ставав сміливішим. Вона почала розуміти, що він не просто друг, він — щось більше. У неї з’явився страх, що вона може втратити його.

Я ж, своєю чергою, ставав дедалі холоднішим і почав дистанціюватися. А що я ще міг зробити? Я розумів, що мій час закінчувався, і знав, хто займає її життя. В цій історії для мене все менше і менше залишалося місця. Але вона не хотіла втрачати мене. Одного разу я навіть намагався піти. Я написав довгого листа й отримав відповідь:

«Чому? Якщо ти хочеш зробити це просто зараз — дій. Я не буду сперечатись чи зупиняти тебе, але дозволь мені відповісти. Я думаю, що ти неправильно думаєш про мене, ніби я не залишила тобі місця у своєму житті. Або що все це через нього. Ми з тобою знаємо один одного вже довгий час. Ти знаєш, через який процес я пройшла. Якщо ти хочеш щось припинити, я не можу тобі перешкодити. І я не можу намагатися тебе стримувати, особливо якщо ти почуваєшся нікчемним. Але я не розумію ось чого: якщо вчора між нами все було добре, що змінило твою думку сьогодні? Ти сказав, що нам не потрібно розмовляти щодня, але коли я відповідаю тобі навіть трохи пізно, ти злишся на мене. Ти кажеш, що не звинувачуєш мене, але звинувачуєш. Ти завжди докоряєш мені за стосунки з ним. Ти мало знаєш про нас з ним. Ти не знаєш, скільки часу я витрачаю на нього. Чого ти хочеш — щоб я була самотня і ні з ким не спілкувалась? Я намагаюся бути гарною людиною для нього і для тебе. І схоже, що мне це не вдається. Скажи мені серйозно. Ти хочеш, щоб це була остання наша розмова, і твоє рішення — розірвати наше спілкування?...»

Ось це був новий відтінок відчаю, коли ти розумієш, що зробив помилку, але нічого не можеш вже виправити. Коли шляху назад немає. А я до того же сам себе загнав у пастку, бо я, як і вона, не зміг її покинути. Тож я неймовірно образив її і не міг піти сам. Я не знав, що робити.

З одного боку, я розумів, що так чи інакше мій час добігав кінця, але вона ще не була готова відпустити мене. З іншого боку, мені ставало дедалі боляче бачити, як моє кохання забирає інший. Я не звинувачую його ні в чому. До речі, він гарний хлопець, і їй з ним дуже пощастило. Я б сказав — ідеальний, але боюся наврочити. Тож скажу просто: гарний.

Але він забирав її, він забирав її думки, він забирав її почуття, забирав її пристрасть, забирав її серце. Вона прокидалася, думаючи про нього, вона засинала з його ім'ям. Він змушував її радіти, сміятися, плакати та сумувати. Він дарував їй те, що колись дарував я. І вона була щаслива.

Звісно, це все прекрасно, і я не проти цього. Я не можу бажати їй чогось поганого чи щоб вона завжди була самотня і кохала тільки мене. Ні, це безглуздя, але серцю байдуже. Воно болить і ниє. Шкода, що людство ще не винайшло серце з нейлону — можливо, воно б не відчувало болю і не тривожило.