V

V

Нарешті вона пройшла це пекло, і її життя перестало бути схожим на буремний гірський потік, котрий кидає тебе на каміння, розриває навпіл і викидає твоє пошматоване тіло на берег. Усе почало налагоджуватися, вона більше посміхалася, погода ставала теплішою — як і її життя. Вона насолоджувалася моїм товариством, а я — її. Сонце яскраво світило нам обом.

Але я знав, що все це тимчасово. Наді мною навис Дамоклів меч. Я розумів, що їй потрібне щось реальне, а не просто хлопець у чаті. Але наші стосунки ставали дедалі глибшими. Ми не могли провести один без одного й секунди. Ми прокидалися разом, ми лягали спати разом. Ми робили деякі речі разом. Вона починала хвилюватися, якщо я довго не писав, як і я за неї. Ми стежили, щоб не забувати поїсти; вона — щоб я вчасно відправляв свої книги, а я — щоб вона прокидалася вчасно після наших довгих нічних розмов.

Ми почали дзвонити один одному. Ох, чорт, це було неймовірно і важко одночасно. Як я казав, я погано знаю англійську, а це єдина мова, котру ми знали обидва. Вона знала її набагато краще за мене. Уявіть собі розмову, коли ти часто не розумієш свого співбесідника, а потім ще намагаєшся це пояснити. Але якимось чином наші розмови тривали по дві-три години. Їй навіть подобалося, як я плутався в словах, іноді забував їх. Вона сміялася так щиро, що з нею сміявся і я. Її сміх змушував мене плакати, але від щастя. Її голос неймовірний, я ніколи не зможу його забути, я впізнаю його будь-де. А її зовнішність… Щоб описати її красу, доведеться писати окрему книгу. Скажу одне: вона була неймовірно красива.

Одного разу вона вирішила піти в торговий центр, придивитися щось нове для свого дому. Ми з нею спілкувалися по телефону цілий день, ми разом обирали різні речі. Вона надсилала мені фото, а я казав «так» чи «ні». Це був яскравий, теплий сонячний день. Я не помітив, як він минув. Ми прожили цей день немов на одному диханні. Єдиний момент, коли ми припиняли спілкуватися, — це коли нам потрібно було сходити в туалет. Хоча припиняв я, а щодо неї я не був упевнений. Жінкам для цього руки не потрібні. І в цей день вона сказала:

«…Сьогодні найкращий день в моєму житті, з самого початку і дотепер. Я хочу більше таких днів. Але мені трохи сумно, що ти ідеш по каву. Чому я така, чому я це відчуваю, чому я не хочу, щоб ти йшов навіть заварити каву? Це неправильно, ти не можеш бути зі мною весь час, але я не хочу тебе відпускати…»

Вона не хотіла відпускати мене, але їй потрібні були справжні стосунки, вона розуміла, що наше спілкування не зовсім нормальне. Вона повинна знайти справжнього чоловіка. Якось вона сказала:

«…Якби ти був тут, якби був поруч зі мною в Ізмірі, так багато речей в нашому житті стали б простішими. Але тебе немає, і це сумно…»