Помста

Вона вже півгодини сиділа на квітчастому дивані своєї просторої вітальні, втупившись замисленим поглядом у порожню стіну навпроти себе. Відступати Орися не збиралася, як  і була твердо переконана у цінності власних думок та ідей, а бажання відстоювати свої переконання за будь-яку ціну було непереборним.

Жінка рішуче відкрила шафу, швидко знайшла там сині джинси і чорного светра. Натягнувши зверху темно-сірого дощовика, взувши старі кросівки і натягнувши чорну кепку, вона нечутно вислизнула у осінню вологу темряву, прихопивши з собою балончика з чорною фарбою, знайденого сьогодні у крамниці. Помста визрівала вже давно, чекаючи моменту, щоб втілитися у реальність, як і трапилося підходяще знаряддя для її виконання.

За п‘ятнадцять хвилин їзди старим скрипучим ровером, Орися опинилася під напіврозваленим мостом, де місцеві художники розмалювали креативними муралами потріскані бетонні стіни, щоб хоч якось прикрасити їхню  занедбану сірість - брудні стіни вкривали кольорові малюнки степового орла, що ніс в кігтях перелякану мишу, змучених плугатарів, які йшли з плугами долиною, а здоровецькі хрущі в окулярах від сонця, гуділи над рожевими сакурами.

«Дідькові доморощені бенксі та сучасні нездари- зі злістю подумала Орися. Переконавшись, що свідків немає, вона рішуче спрямувала струмінь чорної фарби прямісінько в окуляри хрущам. Спостерігаючи, як під патьоками зникають постаті людей і тварин, розлючена Орися відчула, що напруга разом з занепокоєнням відпускають її скручені вузлами м‘язи спини, а втома та лють поволі зникають. Подивившись ще раз на абсолютно чорну стіну з неприхованим задоволенням, отриманим від помсти та відмінно виконаної місії, Орися сіла на ровера і весело покрутила педалі у напрямку дому. На душі в неї тепер було спокійно і легко.