Орисине кохання.

Орися хутко відчинила рипучі двері та забігла до невеличкого приміщення. Усю жовтневу ніч, як і вранці на дворі немилосердно лило. Вона акуратно струсила від холодних крапель осіннього  дощу свою яскраву парасолю і повісила її на гачок . Жінка любила, щоб усе навколо було охайно, гарно і на своїх місцях. Продавчиня картин зі здивуванням помітила у вікні Петра, який щойно запаркував свою автівку і  рішуче наближався до крамниці.« Рано щось він сьогодні, - сердито пробурмотіла вона до себе. Щойно Петро відчинив двері, як Орися привітно посміхнулася і бадьоро привіталася з власником крамниці. Доброго ранку, Петре! Щось рано ви сьогодні. Я ось тільки прийшла, ще не встигла табличку перевернути, а ви вже тут, - весело за щебетала вона.

- Та вибачай, Орисю, за непроханий ранній візит, - іронічно відповів власник крамниці. Іронія та сарказм часто залишалися невловимими для Орисиного мозку, тому вона впевнено продовжувала,

- Ой, та нічого. Пригостити вас кавусею? Я яблучний пиріг спекла, - Орися непереконливо продовжувала вдавати безтурботність. 

- З задоволенням, - відповів Петро. Тим паче, що я маю розмову до вас. От за пирогом й поговоримо. 
 Жінка занепокоєно метушилася у невеликій кімнатці, заварюючи каву, скоса поглядаючи на Петра, що у торгівельній залі розглядав дбайливо виставлені нею картини. Її занепокоєння почало зростати, коли власник попрямував у найдальші закапелки галереї і почав витягати картини, надійно поховані Орисею. Нервово поправляючи мереживну серветку, вона квапливо різала яблучного пирога. Розхвилювавшись, жінка розлила каву на стіл, чим остаточно зіпсувала собі настрій. Петро сів за стіл навпроти Орисі, взяв шматок крихкого пирога та уважно подивився на неї. Орися вже зрозуміла, що розмова буде не з приємних.

- Смачний пиріг, - похвалив Петро, відкушуючи добрячий шмат, який дивовижно пахнув корицею, кардамоном та яблуками, запиваючи його кавою. Вмієте ви, Орисю, пекти пироги, - додав він, усміхаючись.

- Ой, дякую - зашарілася та, розправляючись вкотре свою спідницю та поправляючи волосся.

- Орисю, - продовжив Петро, - тут така справа. Ходять чутки, що ви не дуже шануєте картини наших місцевих художників. Он чогось поховали їх роботи по закапелкам, заплетеним павутиною. 

- Та хто вам таке сказав?, - розслаблена компліментом її кулінарним талантам, Орися швидко оговталась від такого несподіваного звинувачення і миттєво зайняла оборонну позицію, грізно виставивши вперед невелике гостре підборіддя.

- Та я сам бачу, - пильно подивився на неї Петро, - що правду кажуть. Орисю,- знову звернувся він до неї, - чи пам‘ятаєте, якою була початкова мета відкриття цієї крамниці і про що ми з вами розмовляли при наймі на роботу? Пригадую, що ви було дуже запаленою цією ідеєю і мали багато ентузіазму для її втілення? Орися намагалася виправдатися і згадати про що там у них з Петром була розмова півроку тому, але нічого путнього не приходило у голову, а власник галереї спопеляв її прямим поглядом, чекаючи відповіді. Вона розгублено пробурмотіла перше, що спало на думку, 

- Щоб продавати людям красиві картини місцевих художників? - висловила вона невпевнене припущення. 

- Щоб ознайомити людей з роботами наших місцевих митців та дати їм змогу обирати те, що вони самі вважатимуть красивим, потворним, емоційним чи байдужим, - зауважив їй власник- Самі, Орисю, розумієте? 

- Розумію, - буркнула Орися та відвела погляд. - Але, що гарного у зображеннях розбитих глечиків, розвалених пусток, брудних доріг, побитих псах? Що тут гарного?, - у відчаї вигукнула вона. І вже не в змозі зупинитися, неслася без гальмів у своїй образі, як потяг, що ось-ось зійде з рейок. В світі стільки лиха, болю, несправедливості, біди, то чи не приємніше людям давати якісь позитивні емоції, те, на що приємно дивитися, що не викликає ніяких болючих спогадів, що заспокоює, чи є просто красивим! Навіщо малювати якихось страшних щурів, які злягаються на смітнику? Чи змій, чи тарганів у людський зріст. Чи взагалі якусь незрозумілу мазанину? - Орися зірвалася на крик на останньому реченні та раптово замовкла, намагаючись опанувати своє обурення і щоб заспокоїтись декілька разів розправила руками свою спідницю.

- Орисю, -спокійно  сказав Петро, - розкладіть, будь ласка, усі картини наших митців так, щоб покупці їх бачили. Добре? Я попрошу Тараса Приходька, щоб вам допоміг. Домовилися?

- Я сама впораюсь, - тихо промовила Орися, змітаючи крихти від пирога собі в долоню та намагаючись не зустрічатися з Петром поглядом. 

- Орисю, - Тарас прийде сьогодні по обіді. Гаразд?, - Петро уважно подивився на її похнюплену, сумну постать. Йому було її жаль, але те, що вона робила його обурювало ще більше. 

- Гаразд, - сказала вона, знову старанно уникаючи його погляду. 

- Дякую, - відповів той. 
Замислившись на хвилину, Петро раптом сказав, - «Жінку з малям, оту, що посеред зали виставлена, я купую. Ходімо, Орисю, допоможеш мені загорнути той шедевр у папір.»- він хитро підморгнув розгубленій продавчині, яка вже геть не розуміла, що відбувається. Її єдиним бажанням було якнайшвидше позбутися власника. Дочекавшись, коли Петро нарешті покине крамницю, Орися підійшла до дзеркала та почала уважно роздивлятися своє зашаріле обличчя. Та не Петро був винуватцем емоційного збентеження, а її однокласник, художник Тарас, в якого вона була безтямно закохана ще з шкільних років. На жаль, єдиним коханням мрійливого Тараса були тільки фарби, пензлі і мистецтво, а непомітна Орися, з її пристрасним серцем та нестерпним бажанням любити не викликала у ньому жодної зацікавленості. 

  Орися нарешті потрапила додому після довгого, емоційно виснажливого дня. Жінка відчувала себе спустошеною, виснаженою і зрадженою: пів дня їй довелося діставати усі заховані нею картини  та заново їх розкладати  ще й у близькій присутності волошкоокого байдужого до її душевних страждань Тараса. Таке випробовування мистецтвом було для неї суцільною мукою. Молодий художник помічав усе навколо, був надзвичайно уважним до деталей, але геть не вловлював тих пристрасних потужних буревіїв, що вирували у маленькому Орисиному серці, збентеженому тонкими рисами обличчя Тараса та його яскраво синіми  очима.