Продавчиня ковбаси.

  Петро лагідно куйовдив Оксанине довге чорне волосся та милувався її оголеними невеликим грудьми. Жінка розслаблено лежала на подушці, закинувши руки за голову.

 - Я батька відвідувала вчора, - сказала раптом вона, повернувшись обличчям до Петра.

- Як в нього справи?, - спитав Петро. - Тато казав, що Тарас до нього якось навідувався, - продовжила Оксана. - Тарас.., - Оксана зробила паузу, добираючи слова, ...висловив припущення, що Орися зумисне ховає деякі картини місцевих митців подалі від очей покупців. А на видне місце викладає тільки пейзажі та натюрморти й впарює їх покупцям.

- Як це?, - з подивом подивився Петро на Оксану, спершись на лікоть. - Я був сьогодні у крамниці. Все дуже добре організовано. Картини на видному місці. Орися там тримає чистоту та порядок.

- Тарас не казав, що там безлад, - зауважила Оксана, -люди подейкують, що вона відмовляє покупців купувати ті полотна, що їм подобаються, а натомість нагилює щось на власний смак, - сказала Оксана та підвелася з ліжка, потягнувшись усім тілом. 

 - Хочеш кави?, - спитала вона, накидаючи на себе Петрову сорочку, яка була м‘якою та зручною. 
- А можна і з медом, - усміхнувшись, відповів чоловік, не відводячи погляду від голої жінки. Яка ж ти гарна!, - вигукнув він. Оксана розсміялася та легким рухом відкинула з обличчя довге сиве пасмо.

 Вони сиділи за столом , застеленим білим мереживним обрусом у затишній кухні і пили каву з повітряними галицькими птисями, начиненими легким вершковим кремом, які напекла Оксанина мама.

- Оксано, - повернувся Петро до їх попередньої розмови, - давай зробимо, як і планували на початках. Ти почнеш працювати у крамниці і будеш робити виставки робіт свого батька та наших місцевих митців. Це ж твоя професія.

- А Ориську ми просто викинемо на вулицю? - спитала Оксана з цікавістю спостерігаючи за реакцією Петра. 
- Ну чому? - знітився той, - я можу поговорити з нею. - - Поговорити з нею точно не завадить, - відповіла Оксана, доливаючи собі молока до кави. 
- Чому ти не хочеш взяти в мене гроші чи позичити, щоб відкрити власну майстерню та галерею?, - запитав Петро, намагаючись зловити Оксанин погляд.

- Петре, я вдячна тобі за допомогу і пропозицію. Я маю власне бачення своєї студії і не хочу бути нікому зобов‘язана. Я ж тобі вже пояснювала, - трохи роздратовано відповіла жінка, дивлячись йому у вічі своїми великими сірими очима. 
- Я розумію, але ти б могла вже давно почати свій проєкт натомість продаєш ковбасу, - спересердя сказав Петро і одразу ж пошкодував про свої слова. 
- Овва!, - глузливо подивилася на нього Оксана, насмішкувато скрививши губи - тобі соромно зустрічатися з продавчинею ковбаси? Мистецтвознавчиня пасує тобі більше, чи не так, пане місцевий Рокфелере? 

- Оксанко, ну ти ж знаєш, що я не це мав на увазі. Але оця твоя впертість мені незрозуміла., - виправдовувався чоловік.

- Маєш тобі. То на додачу я ще й вперта продавчиня ковбаси, - розсміялася Оксана. - Петрусю, ти зараз договоришся до того, що підеш додому без зворотнього квитка, - жінка жартівливо вперла руки в боки. 

- Я поговорю завтра з Орисею, - Петро винувато подивився на Оксану, яка почала прибирати кавові чашки зі столу. 

- Поговори, поговори, - сказала вона і мого тата провідай. - Я відкриваю свою галерею влітку, - несподівано додала вона. Тарас з місцевою спільнотою митців допоможуть. Тато продав декілька своїх картин відомим колекціонерам.

- О, дякую, що поділилася, кохана, - саркастично сказав Петро. - добре, що взнав не останнім й не від людей.

- Та, облиш, - відповіла жінка, - не сердься. То ми тільки вчора обговорили цю ідею, бо я відмовилася від роботи за кордоном.-  Страшно, Петрусю, що батьки вже такого похилого віку. Боюся, що втрачу набагато більше, якщо кудись поїду, - посерйознішала Оксана та сперлася на одвірок, уважно дивлячись на Петра. Чоловік підійшов упритул до жінки і ніжно провів рукою по її густому волоссю. “ Я дуже радий, що ти обрала залишитися“- сказав він і міцно пригорнув Оксану до грудей.