Орисине почуття довіри.

  По обіді до крамниці зайшов її власник, місцевий бізнесмен, Петро Коваль. Чоловік байдуже поцікавився, як йдуть справи у галереї. Орися одразу ж похвалилася власникові тим, що картини місцевих митців дуже добре продаються, особливо, її улюблені. Заклопотаний Петро пообіцяв моторній жінці чергову премію до зарплатні і швидко покинув крамницю. Орися зітхнула, супроводжуючи кремезну постать Петра сумним поглядом.  
   «Певно до Оксани спішить- подумала вона трохи роздратовано, - і, що він у ній тільки знайшов? Вічно ненамальована, у чорному, довгому, недоглянутому волоссі сиві пасма, а вдягається, мати Василева!, наче циганка якась - у довгі спідниці, якими замітає вулиці, коли йде, та довгі чудернацькі прикраси. Ще й старша від мене років  на дес‘ять. А Петро аж мліє , як ту нечесану мантелепу побачить. Посміхається, як дурник, та ще й за руки тримаються, як підлітки, гуляючи у парку» ,- так роздумувала тридцятирічна Орися, милуючись зображенням древньої дерев‘яної церкви з сусіднього села.

 О пів на сьому жінка закрила крамницю і вирішила забігти до місцевого супермаркету, щоб купити собі чогось смачненького на вечерю. У відділі ковбас вона побачила Петрову Оксану, яка була сьогодні на зміні.“ Привіт, Оксано,- привіталася Орися, надавши своєму обличчю надмірно серйозного та заклопотаного виразу, - зваж мені, будь ласка, триста грам дрогобицької, Крамарчукової.“ “ Здорова була, Орисе“, - відповіла привітно Оксана, посміхаючись до набундюченої молодої жінки . «Я якраз збиралась забрати дрогобицьку з вітрини, бо сьогодні закінчується термін її споживання. Є свіжа краківська від Крамарчука. Сьогодні завезли. А дрогобицька завтра буде».  «Ага, так я тобі і повірила- подумала Орися, - певно цінники перебила, щоб для свого Петруся приберегти чи для себе. Кожен в місті знає , що з дрогобицькою ковбасою від Крамарчука можна й власні пальці ненароком з‘їсти». Орися хронічно не довіряла людям. Коли їй було чотирнадцять років, її батько пообіцяв, що на вихідні вони поїдуть до місцевого парку розваг і кататимуться на усіх каруселях та їстимуть солодку липку вату з блискучими краплинами цукру, сяючими на сонці.  Дівчинка Орися з нетерпінням чекала тих омріяних вихідних, але її татко не повернувся додому наступного дня. Більше вона його не бачила з того часу. Посивіла за ніч матір тільки процідила крізь зуби до доньки, що у її коханого татка тепер нова Орися та й ще й новонароджений син. Більше до тієї розмови її мама не верталася, як і суворо заборонила Орисі згадувати про батька і розпитувати про його нову сім‘ю.  Відтоді жінка не довіряла людям, якими б добрими та привітними вони б не здавалися. « Дякую, Оксано, що ти мені це сказала, але я однаково куплю цілу палицю», - різко відповіла продавчині Орися. Оксана тільки стенула плечима і, зваживши палицю дрогобицької  ковбаси, загорнула її для Орисі. Бувай, - сказала та, задерши догори короткого носа і зверхньо подивилася на Оксану.“ Бувай, Орисю“, - спокійно відповіла Оксана, з цікавістю спостерігаючи за Орисею, яка з переможним виглядом притискала до грудей омріяну ковбасу, наче найдорожчий трофей та доказ беззаперечної перемоги в уявних битвах, що панували у світі її реальності.