Продавчиня

Продавчині в маленьких, віддалених магазинах - цікаві, величні особи.

Продавчині у великих магазинах центру міста - дрібніють під вагою корпоративної етики та конвеєрної праці.

Світ міської конкуренції залишив місце  лише завченим інтонаціям про пакетик, бонуси та розрахунок карткою.

У маленьких магазинах конкуренцію заступає легка феодальність. Як у цінах, так і розмовах. І чим далі магазин від умовної цивілізації, тим сильніше монархічність правління.

Продавчиня в умовах дикого степу має бути сама собі поліцією, швидкою та пожежною. Проблеми магазину стають її проблемою. В умовах колективу однієї людини, немає місця для колективної безвідповідальності.

Розмірений, визначений спосіб життя дає величній особі продавчині право на постійних клієнтів.

Вона знає їх по іменах і навіть за адресою.

Вона може дозволити собі дати в борг за рахунок каси. Або, в межах гривні, закінчити незручну розрахункову операцію фразою "занесеш потім".

І хоч видача дрібної решти цукерками потроху відходить у минуле, не підкоритись таким рідкісним видам атавізму неможливо. Бо він водночас солодкий і безальтернативний.

Похід у маленький магазин, як для продавця, так і клієнта - це вихід в люди. І аудієнція  не може обійтись без діалогу. Інколи він неприємний, з переходом на особистості та заступанням за межі приватного. Але обидва учасники за замовчуванням згодні з такими крайнощами психотерапевтичного конфлікту.

Продавчиня віддаленого магазину може виховувати, не продаючи горілку "бо комусь вже досить". Але може і розбещувати, продаючи цигарки дітям "бо тато попросив".

В умовах міста щось з цього карається законом, а щось не вписується у рамки законів економічних. Як власне і самі маленькі, а тому віддалені магазини.