Мініатюра 2: "Життя в обмін на енергію"

Віктор сидів у своєму боксі, напівпрозорому кріслі, уважно вдивляючись в анкету, яка розгорнулась перед ним, як тільки кільце знову опинилось на пальці. Його погляд ковзнув по опціях і він важко зітхнув: всі його мрії — стати аристократом, відчути себе завойовником чи митцем минулого — залишалися надто далекими. Він погортав далі, аж поки не натрапив на несподіваний розділ: "Рандомні симуляції". Лише кілька тисяч кредитів. Рандомна симуляція могла відкрити будь-яке минуле життя, пропонуючи непередбачувані, можливо, навіть яскраві можливості. Але єдиним нюансом була відсутність вибору: ніхто не знав, де саме і ким ти станеш.

Він знову зупинився, обмірковуючи. Сума не була астрономічною, але й не маленькою. Все ж, ці числа у сумі кредитів були величезною частиною його життєвих накопичень і ця ціна мала глибоке значення. Віктор поглянув на свої долоні, потім у відображення на склі, панорамного вікна, на зморшки, що проступили від десятиліть донорства енергії. Наскільки ж цінною була та сама енергія, подумав він. Його тіло — як живий акумулятор, що виробляв силу, здатну забезпечувати ціле місто, заряджати лінії швидкісних поїздів, забезпечувати лабораторії для великих дослідів. Його "порції" продавалися за кілька кредитів за раз, а кожен викид енергії був майже сакральним моментом у цьому світі, настільки потужним, що заряджені ним акумулятори могли живити безперервну роботу заводів, забезпечувати функціонування медичних центрів, а також і живлення андроїдів, яких нині ставало дедалі більше.

Іронічно, але навіть консультант, що стояв перед ним, був витвором того ж енергетичного процесу. Його штучні очі та мовчазна усмішка, натреновані на нейтралітет і відстороненість, рухалися завдяки енергії, яку він, Віктор, сам міг передавати у кабіні енерго-трансплантації. Цей андроїд — лише черговий вічний споживач тієї самої сили, яку він, живий, виробляв і втрачав.

І як би не здавалось, що цей процес енергетичного донорства мав певну важливість і сенс, Віктор почувався винесеним за межі цієї великої мети. Чи не єдина справжня роль людини тепер – бути джерелом? Чи не значила його реальність лиш те, що він став ще однією ланкою в нескінченному колі енергетичного потоку, з якого навіть не мав змоги скористатися?

Його заробіток був відносно хорошим — цих кредитів вистачало на місяць, на базові потреби: їжу, якимись уривками обставлена кімната, бокс для ночівлі на околиці міста, але справжніх можливостей — ні майбутнього, ні чогось більшого — він так і не отримав. Як і всі, він бачив рекламу "Sellers of Life" — із яскравими сценами минулих життів, повними пристрастей, горя, багатства й викликів, яких йому бракувало у власному житті. Усе це тепер видавалося останнім шансом бодай раз відчути, що таке справжній смак життя.

Віктор, знову повернувшись до анкети, намагався подолати, хвилючу невизначеність, продовжував читати про "Симуляції". Відчути, що означає народитися в епоху воєн чи бути оточеним розкішшю та успіхом. Вже подумки він перетворював своє одягнуте кільце на пальці на маленький паспорт до абсолютно нового життя.

Але чим більше він розмірковував, тим гірше ставало його серце. У світі, де технології забирали у людей справжні відчуття, де корпорації кинули жертву на вівтар прибутку, його ідея про нове життя перетворилася на туманний дим. Власний досвід говорив йому, що в той час, як він шукає шлях до емоцій, відчуттів і справжньої радості, світ навколо нього став таким бездушним, що від цього стало страшно.

Вулиці його рідного міста, як на злітній смузі, простягалися безмежно, але це було не місто надії, а метушливе місце без перспективи. Люди рухалися з одного місця в інше, як натовп автоматів, не помічаючи один одного, їх очі, відображаючи втрату. Енергія, яку вони виробляли, ставала піснею без нот. Кожен крок по вулицях наводив на думку про те, як маленька порція енергії може забезпечити електрику для десятків магазинів, однак ніхто не задумувався, звідки береться ця енергія і що стоїть за її виробництвом.

Віктор згадав про свою подругу, що колись називала його "життєдайним джерелом". Вона сміялася, але зі слізьми на очах. Тепер її не стало. Померла через нестачу енергії, як багато інших, які згоріли, намагаючись вижити у цьому світі. Її образ не давав йому спокою, як привид, що блукає в пустому просторі. Чому ж ніхто не повстає? Чому ніхто не вимагає змін?

Внутрішня боротьба в Вікторі росла і йому знову ставало моторошно. Він відчував, що прокидається від глибокого сну, такий важкий, що його майже неможливо було зламати. У його душі зріло бажання втекти від цієї реальності, хоч і на короткий час, загубитися у симуляції, де він знову міг би стати кимось іншим.

Повернувшись до анкети, він обрав варіант з випадковою симуляцією і натиснув кнопку "Заявка". На мить йому стало легше. Можливо, це було дійсно те, що йому потрібно. Можливо, в цій віртуальній реальності він знайде відповіді на питання, які переслідували його все життя.

Але думка про те, що він продасть ще одну частину себе, ще один шматок душі, залишилася неприємним відчуттям на його серці. Він глибоко зітхнув, відчуваючи, як майбутнє знову закривається перед ним, мов завіса.

Поки чергова порція енергії вирушала до акумуляторів, відновлюючи силу величезних машин, які намагалися відтворити життя, Віктор зрозумів, що його справжнє життя продовжує тікати, як вода крізь пальці. Чи варто йому кидати все заради мрії, що могла виявитися лише маревом?