Мініатюра 1: "Продаж мрій"

Тонкий напівпрозорий лист реклами ледь шурхотів у руках Віктора. Він щойно дістав його з поштового боксу — ця реклама не мала ваги, лише натяк на вагу, наче тримав він лише клаптик диму чи випадкову ілюзію. Наче сама компанія "Sellers of Life" наперед демонструвала: усе, що ти бачиш, — лише відображення твоїх бажань.

На листі плавно рухались голографічні зображення. Фотографії щасливих людей змінювались на мальовничі міста минулого, на обличчя дітей, що сміються, на чоловіків та жінок у старомодному одязі. «Обирай своє минуле!» — гукали рекламні фрази яскравим шрифтом. «Життя мрії за кілька кредитів!» Чи жартували вони? Чи намагалися приховати правду у найчистішій формі брехні?

Сонце сідало за бетонні мури міста, а Віктор не міг відвести очей від листа. Усі ці обіцянки — вони нагадували йому моменти з дитинства, коли він читав фантастичні книги, де герої могли переміщуватися крізь простір і час. Він завжди мріяв про інше життя — про те, де він міг би бути не тут, не серед обірваних бруківок та безликих скляних висоток. Прожити десятиліття, де він був би кимось значущим, кимось, чия історія має вагу.

Але чи міг він дозволити собі цю фантазію?

Окрім кілька тисяч кредитів, зібраних за довгі місяці енергетичного донорства, у нього не залишалось нічого. Його робота — нескінченне пекло і щодня він віддавав свої сили, обмінюючи здоров'я на кредити, які зникають так само швидко, як і заробляються. "Час зробити собі подарунок!" — подумав він і відчув дивне, ірраціональне полегшення. Це ніби пообіцяти собі вихід, навіть якщо на годину, з цього залізного світу.

Під м'яким світлом вивіски, на якій мерехтіли букви Sellers of Life, Віктор зробив крок до дверей. "Симуляція чи реінкарнація? Це більше, ніж просто подорож", — вабив напис над входом, тягнучи його у нову, ілюзорну реальність, яка обіцяла спокуту за його безвихідь.

Скляні двері ковзнули вбік, запрошуючи його всередину. Зала приміщення була оформлена в мінімалістичному стилі, надто чисто, надто стерильно, наче сам простір тут відштовхував усе зайве і випадкове. Віктор пройшов до стійки, де юний андроїд-консультант зустрів його майже механічною усмішкою, яку одразу ж змінив на відсторонений погляд.

— Вітаємо у компанії “Продавців життя”. Чим можу допомогти? — промовив він і його голос був, як м'який шурхіт пластику, що замикає вакуум навколо.

Віктор мовчки простягнув рекламний буклет з персональним запрошенням та гадав, “чому це рішення було водночас таким спонтанним і таким неминучим?”. Консультант, не дивлячись на нього, взяв стрічку буклету і з гулом запустив сканер, підсвічуючи потужним зеленим світлом його біоритми.

Ще кілька секунд – і назад дороги вже може не бути.

Поки він чекав, його охопили думки, які не давали спокою вже кілька місяців. Його життя – енергетичне донорство на 12-годинних змінах у задушливих підземних залах, де всі йшли наче зомбі під тиском кредитів і відсутності вибору. Його робота — висмоктувати з себе сили й обмінювати їх на ефемерні числа, десь у великому просторі цифрових технологій. Тепер вони мають утекти від нього назавжди. Але що це значило? Останнім часом йому все частіше здавалося, що він ніби розчиняється — стає лише рядком в електронному звіті корпорації, цифрою в енергетичному балансі міста, пунктом у схемі, яку ніколи не побачить і не зрозуміє.

Додому він майже не повертався. Його кімната – вузький куб на окраїні міста, з вікном, яке давно втратило прозорість від пилу. І цей весь світ, ці нескінченні цикли, цей натовп у коридорах, де втомлені очі інших донорів віддзеркалювали його власні. Він більше не міг знайти тут нічого, що було б йому справжнім. Усе стало надто пустим, надто порожнім. Ніби йому не залишилось нічого, крім тьмяного відчуття власної невидимості. "Sellers of Life" став тією точкою, де він міг ще раз, можливо востаннє, доторкнутися до ілюзії, що його життя чогось варте.

— Ви вже визначилися з епохою? — спитав консультант, вийнявши прозору пластинку, яка ледь-ледь світилася в його руках. Вона була тонкою, як аркуш паперу і Віктор зачаровано дивився, як той скрутив її у трубочку, затиснув і перетворив на кільце.

— Поки ні, — зізнався він і здавалось, очікував, що консультант його зупинить, порадить не йти цим шляхом, хоча б просто запитає про справжні причини такого кроку. Але обличчя консультанта залишалося байдужим і це лише зміцнювало рішення Віктора.

Він обережно надягнув кільце на палець і відчув ледь помітне пощипування, коли воно з'єдналося з його шкірою, ніби стало частиною його кровотоку. Світ перед очима почав трохи пливти і він почув тихий голос системи, що почала аналізувати його біоритми.

— Ласкаво просимо до світу мрій. Оберіть життя.

На напівпрозорому дисплеї, перед очима з’явилися варіанти, один за одним. "Аристократ у вікторіанській Англії" — на мить він відчув себе володарем маєтку, де всі рахуються з його присутністю. "Художник у Парижі на зламі століть" — запах фарби, звуки вуличних музикантів, туман у вуличках. "Філософ під час Ренесансу" — можливість відчути силу власного розуму, гордість від досягнень, про які мріяв усе життя. Кожен образ здавався яскравим, кожен обіцяв щось краще, ніж його теперішня реальність.

Але поруч із кожним пунктом миготіла ціна і його серце завмирало з кожним натиском. 100 тисяч кредитів. 200 тисяч. 500 тисяч. Те, що він накопичив, вистачило б хіба що на життя жебрака в середньовічній Європі, де гинуть від хвороб і холоду, — життя, що нічим не кращий за його теперішнє.

Руки поволі стискались у кулаки. Його майже тридцять років боротьби і надій не вартували навіть посереднього шляху в іншу епоху. Щось у ньому обірвалося і це була не просто чергова ілюзія чи примарний сон, а та сама невидима нитка, яка все ще тримала його у цій реальності. Останній шанс на ілюзію іншого життя, який виявився надто дорогим, надто нереальним.

Слова консультанта потонули десь у глибині його свідомості, коли він зняв кільце, щоб припинити наполегливі пропозиції, — “Зробіть свій вибір!”. Навіть тут його обдурили. Виходячи на вулицю, він почувався так, ніби втратив останню надію — навіть не на щастя, а на ілюзію щастя, яка могла хоч на мить зігріти його виснажене життя.