РОЗДІЛ 7. ВЕЛИКИЙ КАДР

Сонце над столицею так і не зійшло. Замість нього о восьмій ранку київське небо вкрилося важкою, олов'яно-сірою ковдрою, з якої на Хрещатик почав сісіяти колючий, мокрий сніг навпіл із дощем. Повітря протягло крижаним вітром із боку Європейської площі, закручуючи сухе листя та позбивані вихлопними газами сміттєві пакети довкола гранітних колон Київської міської державної адміністрації.

Алекс стояв на протилежному боці Хрещатика, під навісом зачиненого книжкового магазину.

Він був виснажений до тієї межі, коли тіло перестає відчувати фізичний біль і холод, переходячи в режим дивної, кришталево-чистої медитативної зосередженості. Його джинси біля колін затверділи від бруду й замерзлої річкової води з Рибальського півострова, куртка пахла димом і сирістю, а під очима залягли темні, глибокі синяки.

Але в руках він міцно тримав Nikon D850. Телеоб'єктив Nikkor 70-200mm f/2.8 був захищений від дощу спеціальним силіконовим чохлом.

Навколо спалахував цифровий хаос.

Екран його старенького смартфона, підключеного до переносного павербанка, не затихав ні на секунду. Вібрація йшла безперервно, як пульс переляканої птахи.

Першим вибухнув Телеграм. О 07:15 ранку один із найвпливовіших анонімних політичних каналів України виклав трихвилинну вирізку з 4K-відео, зробленого Алексом у цеху заводу «Ремдизель». На відео було чітко видно обличчя Джуліана Ковальчука, його здертий від кокаїну й люті погляд і ствол Glock 19 із глушником, спрямований просто в об'єктив.

За десять хвилин відео перепостили понад п'ятдесят українських та закордонних медіа.

А о 07:45 на головній сторінці міжнародного агентства Reuters з'явився великий розслідувальний матеріал із заголовком: «The Glossy Fraud: How a Promising Ukrainian Politician Bought a Campaign with Offshores and Gunpoint Threats» («Проданий глянець: Як перспективний український політик купив кампанію за офшори й погрози під прицілом»).

Там було все.

Чіткі, високодеталізовані кадрові сітки Алекса, які викривали сорокоп'ятисекундні інтервали «постановочних поцілунків» Мії та Джуліана. Скани контракту на 1,5 мільйона доларів із печатками Apex Media Group. Банківські виписки кіпрських офшорів Романа Ковальчука. І запис погроз убивством.

Мережа палахкотіла. Сервери Національного антикорупційного бюро України, за чутками в журналістських чатах, лягли через гігантський приплив запитів.

Алекс подивився через вулицю на масивні гранітні сходи Хрещатика, 36.

Там вже вирувало пекло.

Перед входом до будівлі міськради зібралося не менше трьох десятків знімальних груп усіх центральних телеканалів країни. Оператори виставляли важкі триноги, журналісти з мікрофонами змагалися за кращі позиції біля центральних скляних дверей. Поруч гуртувалися активісти з плакатами, на яких чорною фарбою було виведено: «КОВАЛЬЧУКА НА НАРРИ!», «ПІДПРИЄМСТВА — МІСТУ, А НЕ ОФШОРАМ!».

Шестеро патрульних поліцейських у жилетах світлоповертання марно намагалися вибудувати живий коридор від проїжджої частини до парадних дверей.

О 09:45 до тротуару повільно під'їхав броньований чорний Mercedes-Maybach із номерами серії «АА 0001...».

Це був автомобіль Романа Ковальчука.

Натовп репортерів і фотографів миттєво качнувся вперед, зминаючи огороджувальні стрічки. Спалахи фотокамер тріщали, як сухий бамбук у багатті.

Алекс не поспішав. Він повільно перейшов Хрещатик по підземному переходу й вийшов на бічний східчастий підйом, зайнявши позицію згори, біля гранітного барельєфа. Звідси відкривався повний, незакритий іншими операторами ракурс на двері авто й сходи.

Він припав до видошукача.

ISO 800. Витримка 1/500. Диафрагма f/3.2.

Двері Maybach відчинилися.

Першим із салону вискочив особистий охоронець депутата — кремезний чоловік із переляканими, хаотично бігаючими очима. Він намагався розштовхати журналістів плечима, але натовп натиснув із такою силою, що охоронець просто застряг у людському морі.

Потім із машини ступив Роман Ковальчук.

Алекс підкрутив кільце фокусування, наводячи різкість чітко на обличчя політика.

Це був уже не той упевнений у собі, засмаглий «господар міста», якого Алекс знімав учора ввечері в Fairmont. Роман Ковальчук був без пальта, у зім'ятому темно-сірому костюмі. Його зачіска розпалася під вітром, а обличчя набуло сірого, землянистого відтінку. У руках він тримав шкіряний портфель, стискаючи його так сильно, що пальці побіліли.

Він ще не розумів повного масштабу катастрофи. Він звик, що будь-який скандал у цьому місті можна загасити за дві години дзвінком потрібним людям.

— Романе Васильовичу! Як ви прокоментуєте відео з вашим сином на Рибальському?! — закричала репортерка телеканалу «1+1», тицяючи йому мікрофон просто в обличчя.

— Це провокація! Фейк і монтаж! — здавлене гаркнув Ковальчук, намагаючись пробитися до сходів. — Мої юристи вже готують позови! Це брудна технологія моїх опонентів перед голосуванням!

— А як щодо документів офшорів на Кіпрі?! Ви підписували транші для Apex Media Group?! — горлав кореспондент «Радіо Свобода».

Ковальчук ігнорував запитання. Він піднімався сходами, важко дихаючи.

І в цей момент на верхній площадці сходів, прямо біля центральних скляних дверей КМДА, з'явилися три фігури в цивільному одязі, але з важкими тактичними жетонами на поясах.

Це були оперативники Національного антикорупційного бюро та ДБР.