Глава 7 Заміж за нелюба.

                                                         
                Маєток Андреєва  с. Трушки. 
13.08.2018 р. — понеділок.           07:15 
  Дарина прийняла водні процедури й одягла банний білосніжний халат. Вона дякувала Богу за те, що прокинулася сама, хоча по розкиданих речах у спальні здогадувалася, що спала не одна. —  Це її найменше хвилювало її ніхто не чіпав от і добре. 
Глянувши у дзеркало Дарина підійшла до дверей їй було чомусь лячно виходити у спальню. Вона боялася там наштовхнутися на свого нареченого.Трохи повагавшись жінка таки вийшла із санвузла щонайбільші її побоювання справдилися. Борис стояв біля вікна, загорнувши тюль дивився кудись, та коли вона вийшла він покинув своє заняття і направився до неї. Чоловік був одягнений у сірий діловий костюм і білу сорочку тільки ця бісова борода наганяла жаху. Навіщо вона йому? Сама себе допитувалася Дарина. 
Вона зупинилася страх сковував її цілком, вона боялася того, що так чи інакше і неминуче має статися. 
Андреєв підійшов надто близько і поклавши руки у кишені штанів запитав. 
— Хто такий Олександр? 
Його запитання прозвучало  не приємно і надто холодно, невдоволення чулося як у голосі, так і в словах. 
 — Звідкіля..? — Спочатку було хотіла запитати Савицька та в останню мить передумала й опустивши очі тихо промовила. 
  — Тепер уже ніхто, і тепер це немає ніякого значення. 
Борис  не вдоволено хмикнув і холодно, навіть  брутально кинув. 
— Це, ти так думаєш. Якщо я питаю, то хочу почути відповідь і на майбутнє запамятай – ніяких таємниць, я маю знати все й  хотілося, щоб я чув це від тебе, а не від своїх людей, — це для тебе ж буде краще. 
Ці слова неабияк насторожили Дарину. Вона важко зітхнула, бо у глибині душі на щось схоже очікувала та разом із тим так цього не хотіла. Жінка проковтнула ком страху та  образи й тихо заговорила. 
—  Олександр – це мій ексзалицяльник, принаймні я так зрозуміла. — Він мав приїхати у липні до мене, але не приїхав. Дарина важко зітхнула. 
  —  Ти кохаєш його? 
Різко прозвучало запитання, Дарина великими очима глянула на Бориса. — Чому він питає? Навіщо це йому? І  що йому відповісти, якщо вона сама уже нічого не знає напевно. Жінка хотіла, щоб цей допит як найшвидше закінчився. На це запитання вона вирішила промовчати, а фермер терпляче чекав і не дочекавшись відповіді холодно кинув. 
—  Зрозуміло! — Він закрокував і таким же невдоволеним тоном продовжив. 
  —  Мене не хвилюють твої почуття Даріє, але на майбутнє постарайся не звати його крізь сон, мені це не приємно. 
Дарина закрила очі не вірячи у почуте. Чому вона його звала крізь сон? Але ж це сон, вона не може його контролювати. 
— Вибачте! — Винувато видавила вона тамуючи у собі сльози розпачу. 
Фермер шумно зітхнув і в котре нагадав. 
— Ми перейшли на «Ти». — Одягайся швидше, я чекатиму тебе у гостинній. 
За ним тихо зачинилися двері,  Дарія із полегшенням зітхнула не хотілося нічого, але вона мусила робити те, що мусить і лиш тепер збагнула, що її чисті речі, які  вона завжди возила про запас в автомобілі, а вона навіть ключів до нього немає. З хвилину постоявши жінка подалася в низ у банному халаті. Знайшовши Іванну жінка попросила, щоб принесли її речі, які знаходяться у невеличкій сумці в її авто. 
Речі принесли швидко і Дарина не гаючи часу швидко одяглася у приталену трикотажну сукню в синю і білу смужку. Волосся вклала у пучок і злегка підвівши губи й взявши сумочку вже хотіла йти в низ, та понишпоривши в сумочці знайшла там туалетну воду і бризнула нею на пульсові точки й вже тоді подалася в низ. 
Борис сидів за столом у гостинній з похмурим обличчям. Дарина зловила себе на думці,  що було б добре, якби вона зараз була не тут, а де небудь із принцом своїх заповітних мрій із яким би можна було бути собою. 
Невдоволений погляд фермера стрибнув на неї як тільки-но вона з’явилася у гостинній. Мабуть, її одяг не дуже подобався йому, але Дарині було байдуже. Так сукня приталена із міні рукавом і аж до колін. Жінка підійшла до столу де було сервіровано для неї, омлет з беконом, сиром та овочами. Вона лиш зітхнула і присіла за стіл. 
Увесь цей час Борис спостерігав за нею він бачив її великі очі, коли вона глянула на тарілку. На щось схоже він очікував і тепер чекав, що буде далі, адже він спеціально не снідав, а чекав на неї. 
—  Борис! — Не сміло покликала вона його. Коли він глянув на неї, попросила. 
  — Можна мені каву. 
  — Чому? — Сухо, але із неабияким інтересом поцікавився він. 
Дарина на мить опустила очі, а тоді різко піднявши повіки, глянула на нього. 
  — Я не можу дозволити собі таку їжу. 
  — Кава теж шкідлива. — Заінтриговано нагадав Борис. 
« — Інколи саме життя шкідливе для здоров’я.»  — Про себе подумала Дарина, але промовчала опустивши погляд. 
Андреєв піднявся і тихо вийшов, жінка розгублено чекала не знаючи, що буде далі, ця нова атмосфера і новий статус та постійний страх дратували її. 
За кілька хвилин позаду Дарини почулися кроки, хтось наближався, вона вся напружилася  і була здивована. Борис сам приніс їй вівсянку на таці, а також цукор, йогурт і відставив тарілку з омлетом. 
  — Я думаю – це ти можеш їсти? — Без емоцій запитав він. 
 —  Так, дякую! — Дуже тихо промовила вона. 
 — На здоров’я! 
Присідаючи на попереднє місце відповів Борис, а тоді незмінним тоном попросив. 
  — Щоб на майбутнє, не було схожих казусів ти маєш подавати меню на тиждень за два-три  дні до початку нового тижня, а на цей тиждень ми закупимо продукти у двох, бо надалі це буде робити економ. 
  — Ще раз дякую, що не залишив мене без сніданку. 
  — Прошу! — Посміхнувшись промовив фермер і приступив до трапези. 
Після не довгого сніданку наречені відправилися у столицю. По дорозі Борис розповів своїй майбутній дружині розпорядок дня, який не конче її втішив, бо усе було розписане по хвилинах і вона не мала часу ні нащо. — Це її не влаштовувало, але будь-що сказати вона не зважилася, ситуація не та, вона пішла на це добровільно і винити їй нікого. 
Найбільше Дарину лякав РАЦС. Чому вона так швидко має стати його дружиною, їй так цього не хотілося. 
Приїхавши в столицю жінка взяла вихідний на роботі й вони у двох із фермером поїхали в лікарню. Дарина мала можливість переконатися у правдивості слів свого майбутнього чоловіка,  усі документи на перевезення Олега були готові. Сам брат наче почувався добре і це тішило. Подруги телефонували одна за одною і жінці довелося вимкнути телефон, адже Борис хотів усе проконтролювати сам на рахунок Олега і тому Дарина не хотіла, щоб її телефонні розмови набридали йому, бо щось їй підказувало, що це теж йому може не сподобатися. 
Подруг не зупинив вимкнений телефон і вони приїхали в лікарню, чим збентежили Дарину, Олена привіталася із Борисом і відразу ж накинулася на подругу, вони стояли у коридорі біля вікна. 
— Даріє у нас горить  флешмоб. Він має відбутися у середу ввечері, ти чому вимкнула телефон? 
Дарина зітхнувши  опустила очі, чотири пари очей прикипіли до неї, подруги із невдоволеними гримасами чекали відповіді, а от Борису було цікаво як його майбутня дружина викрутиться, що скаже. 
— Я пас! — Тихо і якось з провиною у голосі видавила Дарина Савицька. 
— Я не зрозуміла?!! Як це ти пас?—  Ледь підвищеним тоном запитала Олена. 
 —  Я не можу. — Ще раз винувато повторила Савицька. 
 —  Чому? Поясни?!! — Наполегливо наказала Олена, а Єва і Наталія теж поглядами вимагали пояснень. 
Дарина ледь не плакала, що вона може їм пояснити, та їй так не хотілося образити їх, зараз вони для неї були найріднішими. 
— Я сьогодні не можу. — Голос Дарини затремтів і вона не втримала сльози, адже не могла їм нічого пояснити, не могла сказати чому не може. Несподівано Савицька опинилася в чиїхось сильних і водночас ніжних обіймах, а його голос зазвучав так потужно, що розносив вібрацію по усьому його тілу. 
  — Дівчата вибачте, що втручаюся, та Дарія моя наречена і я заборонив їй брати участь у ваших флешмобах. 
 —  Мене звати Борис. 
Дівчата ледь не квадратними очима дивилися, на пару і перебували у легкому шоку, з тахти-барахти й вже наречена… Звідкіля взявся цей Борис, якщо ще до недавно був Олександр? 
Єва подалася в перед і представилася. 
— Єва! Борис, поясніть, чому ви заборонили Дарині брати участь у флешмобах. У них же нічого не пристойного немає, до того ж флешмоби вашої нареченої дуже всім подобаються. Вона майстер своєї справи. Її постановки, насичені позитивом і викликають у людей чималий приємний сплеск емоцій. 
Андреєв шумно зітхнув і після паузи об’єктивно заговорив. 
— Я міг би багато чого сказати, та скажу лише одне, — я пообіцяв Дарії, що подумаю, що робити із вашими флешмобами, та поки я ще не вирішив і відповідно, моя наречена не братиме у цьому участь. 
Гіркота розчарування  захопила Дарину, вона підводила подруг і це було жахливо. 
— Даріє! — Звернулася до Савицької Наталія. —  Я чогось не розумію. Який наречений?  — Це, що розіграш? А як же Олександр? 
 —  Як я можу до вас звертатися? Суворо поцікавився фермер у брюнетки з сірими очима. 
  — Наталія! 
 — Наталіє, я запевняю вас, що це не розіграш. Дарина  моя наречена і дуже скоро стане моєю дружиною. 
Погляди подруг прикипіли до Савицької, яка перебувала в обіймах цього бородатого мужлая і вимагали пояснень саме від неї. 
Дарина перебувала у легкому шоку, вона виглядала в очах подруг, зрадницею, бо ж нічого їм не розповіла. Жінка опанувала себе  і звільнилася з обіймів фермер  в яких по при все її протистояння було так добре. 
—  Дівчата! Я все вам пізніше поясню. —  Тихим і винуватим голосом заговорила Савицька, а потім перевела погляд на майбутнього чоловіка і здавлено попросила. 
 —  Борис будь ласка, дозволь мені хоча б зробити постановку цього флешмобу, я в ньому участь брати не буду, а на далі дівчата розраховуватимуть уже на себе доки ти не вирішиш, як мені бути, остаточно. 
Повисла довга пауза. Андреєв явно був не задоволений почутим, на нього давили, а він цього терпіти не міг. Він частково розумів свою наречену, але поступатися не дуже хотів, навіть при симпатії до неї. 
— Будь ласка! — З благанням у погляді попросила Дарина таким милим голосом. 
Борис прикипів пильним поглядом до своєї нареченої. 
— Гаразд! — Сухо кинув він. — Та вдома ти маєш бути вчасно і це стосується лише цього флешмобу. 
 — Дякую! —  Тихо промовила Савицька із полегшенням видихнувши, їй було так незручно перед подругами за все, що відбувалося, та на жаль уже нічого змінити не можна. Вона глянула на дівчат які здається досі не розуміли, що відбувається. 
 —  Борис! Я гадаю ви будете не проти, якщо ми поспілкуємось із вашою нареченою, тет-а-тет. — Якось надто упевнено попросила Олена. 
Борис глянув на годинник, а тоді перевів погляд на дружину і холодно кинув. 
— У вас десять хвилин. Я буду у лікаря. 
Борис пішов залишивши наречену на поталу подругам, які відразу обступили Дарину і відразу засипали  запитаннями. 
— Як? Коли? Чому? Як це вона уже наречена? Коли встигла знайти його? Чому такий поспіх із заміжжям? А як же Олександр? 
 — Все потім дівчата, я завтра буду на роботі. —  Надто тихо попросила Дарина, а тоді ледь втримавши сльози додала. 
 —  Мені зараз потрібно їхати. Брата відправляють за кордон.  
  — Ти знайшла кошти?!! — На радощах вигукнула Єва. 
  — Знайшла! 
Здавлено погодилася Савицька, проклинаючи сама себе, бо боялася, що їй доведеться заплатити за ці кошти з повну. 
Подруги ще кілька хвилин порозмовляли, домовившись на рахунок завтра і дівчата побігли підбадьоривши Дарину і залишивши її сам на сам із її драмою. Жінка не ображалася, вона розуміла, вони реально їй допомогти нічим не можуть, а той хто міг допомогти, він уже це зробив і при великім не бажанні і страху їй пора до нього.   
Дарія і Борис провели Олега із дружиною в аеропорт і поїхали в РАЦС. Жінка дуже боялася і не хотіла цього. Поки Андреєв її не ображав, але постійно диктував правила за якими вона має жити, цим самим заганяючи її в рамки, і це лише початок, а їй уже тісно, у цих самих рамках. Сьогодні по дорозі у столицю Борис  зробив їй зауваження за те, що вона розгулювала у банному халаті по будинку,  — це ж не пристойно.  Дарина зітхнула, — це був докір у її сторону, вона усе робила не так. Наче вона не вихована, а він увесь такий інтелігентний, тільки окулярів не вистачає, про себе злорадно подумала жінка  переступаючи поріг РАЦСу. Її мало хвилювало те, що відбувалося вона автоматично робила те, що казали  її хвилювало як вона тепер житиме із цим? Як дасть собі раду? Чи вистачить її на довго? Що буде далі? Та й до того ж усі ці формальності – це все дрібниці, в порівнянні з тим, що їй ще потрібно буде лягати із ним в одне ліжко і віддаватися йому. 
Після РАЦСу Борис повіз свою дружину у ресторан, щоб хоч якось відсвяткувати таку подію, яка зовсім не тішила Дарину, а ще у них була шлюбна угода в якій Савицька була добровільною дружиною Андреєва без жодних прав і претензій і в разі розлучення, вона не  претендуватиме, ні на що, адже відпрацьовує кошти які фермер потратить на лікування її брата. —  Це все гнітило Дарину їй страшно це все не подобалося, адже для всіх вона мала бути люблячою дружиною до тих пір доки це буде потрібно Андреєву і все це було прописано у шлюбній угоді. Абсурд!  – Про себе подумала Дарина, вона ж по суті рабиня навіть не утриманка. Жінка дуже сумнівалася, що такі умови контракту можуть бути визнаними законом і на вряд чи ця угода може бути дійсною, але у неї не залишалося нічого іншого, як підписати ці жахливі документи,  дороги назад немає, на кону стояло життя брата. 
День злетів наче й не було, Борис розв’язував свої питання, робочі моменти, а Дарині не залишалося нічого іншого, як чекати його. Ближче вечору чоловік відвіз дружину до її будинку, щоб вона могла зібрати усе їй необхідне. Жінка чомусь вважала, що Андреєв залишиться чекати її в низу, але помилилася, він подався за нею. Жінка страшенно боялася цього, бо тепер вона його дружина, а зважаючи на контракт, ледь не персональна власність. Їй не залишалося нічого іншого як уповати на його порядність. 
Увійшовши у своє помешкання Дарина ледь не трусилася від хвилювання і страху. Панічно боялася і не хотіла близьких стосунків із ним. 
— Даріє, прошу поквапся у нас мало часу. — Закриваючи вхідні двері попросив Борис. — Прихопи самі необхідні й пристойні речі. 
Дарина зупинилася біля дверей своєї спальні, а тоді оглянулася її дратував цей благородний цинік. 
—  Пристойні це які? — Надто різко запитала вона. 
 — Не такі які зараз на тобі. —  Теж різко заявив фермер і почав наближатися до неї, цим самим ще більше налякавши жінку, а його слова узагалі нагнали на неї жаху. 
 —  Та давай,  я краще тобі допоможу. 
 —  Н-не, потрібно! — Налякано ледь вимовила вона. 
  — Потрібно! — Різко і впевнено заявив він і оминувши дружину увійшов у її спальню на ходу кинувши. — Іди зі мною. 
Ця фраза іще більше налякала і без того налякану жінку в один момент їй просто захотілося втекти від нього як найдалі, але гордість і власна гідність кричали інше. « — Як він може? Невже він ритиметься у моїх речах? Ні це вже занадто.» Дарина поспіхом увійшла у спальню обігнавши фермера притислась до дверей шафи й суворо наказала. 
— Я не дозволю тобі ритися в моїх речах, я сама вирішуватиму у чому мені ходити. 
Борис прискіпливо кілька хвилин дивився на новоспечену дружину і холодним тоном заговорив. 
— Так, красуне вирішуватимеш, але такі сукні як зараз на тобі, короткі шорти, і все в цьому роді можеш викинути на смітник, бо навіть по будинку в селі, я не дозволю тобі в них ходити, не те, щоб між люди. Я тобі уже сьогодні пояснив, до мене приїжджають колеги, партнери та взагалі люди із вищих кіл і я не хочу, щоб моя дружина виглядала як дешева повія. 
Дарина дивилася на Бориса очима повними відчаю та образи, а тоді тремтячим голосом заговорила. 
—  Борис, я сьогодні підписала документи які нічим не відрізняють мене від повії, а вже дешева чи елітна – це практично не має ніякого значення. — На очах жінки виступили сльози вона повернулася обличчям до дверцят шафи відкривши їх. 
  — Ти моя дружина. —  Суворо зазвучав за спиною його роздратований голос. — І так чи інакше ти моя візитна карточка, — тому ти робитимеш те, що я скажу, — це зрозуміло? 
Дарина на мить прикрила повіки, тамуючи у собі біль, сльози й не сказала ні слова. 
—  Я не чую! — Зірвався фермер. 
  — Зрозуміло! — Ледь чутно видавила вона перебираючи речі. За кілька хвилин, вона почула кроки, що віддаляються з полегшенням зітхнула. 
Речі жінка зібрала швидко, прихопивши в основному штанні костюми, блузки, кілька пар туфель, гору спідньої білизни, кілька нічних сорочок і пальто на всяк випадок. Вийшовши із валізою у коридор вона була здивована, Бориса не було, отже він пішов до авто, але вона не чула як він вийшов. Несподівано зателефонував її смартфон і вона зняла слухавку, телефонувала мама. 
—  Привіт! —  Відповіла Дарина на привітання радісним тоном, але слова які зазвучали у слухавці миттєво стерли посмішку з обличчя доньки. 
—  Це правда Даріє, що ти виходиш заміж? Невдоволеним тоном допитувалася мати. 
Дарина проковтнула ком, що утворився у горлі здавлено відповівши. 
— Правда!  
  — Як ти можеш? Бестія! Твій брат помирає, а тобі начхати... — Ти влаштовуєш своє життя, ти             бездушна, черства, підла змія. Як ти так можеш? 
Сльози скотилися з очей Дарини, агресії матері, вона не розуміла, як і не розуміла того чим вона викликана. Сльози образи від безпорадності виступили на очах. 
—  Мамо, але ж Олег уже вилетів в Германію. Його там лікуватимуть. — Ледь видавила у своє оправдання Дарина. 
  —  І що? Зірвалася мати. —  Це не дає тобі права, плювати на всіх, ще не відомо чим закінчиться – це лікування, а ти уже тішишся. Як ти так можеш? Поясни як? — Репетувала у трубку мати. 
Сльози образи котилися по щоках Дарини, вона прихилилася до стіни, усі сили здавалося залишили її, криків і звинувачень матері вона не розуміла. 
— Чому ти мовчиш? Що соромно? — Ти невдячна... — Ти хоча б мала б повагу до Олега… 
Дарина не могла сказати ні слова, сльози котилися по щоках обпікаючи тіло і душу. Вона практично продала своє життя за життя брата, а мати гнобила і звинувачувала її. 
— Ти мені більше не дочка. Як ти можеш розважатися і веселитися коли твій брат помирає..? Я знати тебе більше не хочу. 
У трубці залунали короткі гудки Дарина повільно спливла по стіні опустившись на підлогу і не втримавшись заридала. Ображало те, що вона нікому не могла пояснити, що вийшовши заміж за фермера, вона врятувала життя брату, а з боку вона для усіх повстала не у найкращому світлі. З не освітленої вітальні вийшов Андреєв він частково чув крики жіночого голосу через телефон, але не всі слова міг розібрати. Побачивши свою дружину він оторопів і подав їй руку, лагідним тоном попросивши. 
— Даріє заспокойся. 
Побачивши фермера жінка почала безпорадно витирати сльози  та  заспокоїтися було не так легко. Борис допоміг їй піднятися, відразу пригорнувши до себе. 
—  Даріє заспокойся, прошу. — Знову лагідним тоном попросив Борис. Зібравши усі емоції в кулак, жінка таки опанувала себе, ловлячи себе на думці, що його обійми не такі вже не приємні, а навпаки в них спокійно і затишно. 
  —  Хто це був? — Трохи голосніше запитав Андреєв коли вона заспокоїлася. 
  — Мама! — Лиш сухо видавила Дарина. 
 —  Чому вона кричала? — Сухо поцікавився фермер. 
 —  Тому, що я виходжу заміж, в той момент коли мій брат ледь не помирає. —  Крізь сльози видавила Дарина. 
Враз обійми Бориса стали міцнішими, а слова ніжними та переконливими. 
— Олег не помре, його врятують. 
Жінка не втрималася і втомлено поклала голову на таке сильне і в цей момент єдине плече. Їй чомусь хотілося вірити йому, адже зараз він був таким турботливим, чуйним. На якусь мить Дарині здалося, що він наче частина її душі, та вона розуміла – це лише мариво, вона бачила те, що хотіла бачити. 
— Гаразд! Ходімо. — Тихо попросив він і відпустив з обіймів узявши її валізу подався із нею до виходу. 
Дарина була надто втомлена, щоб адекватно реагувати не все, що відбувалося, на душі була порожнеча, а тіло важке. Вона ледь дійшла до автомобіля,  на дворі літо, а їй було чомусь надто холодно, хоча на вулиці стояла спека, та жінці усі яскраві барви, усе навкруги здавалося сірим. На дворі уже вечоріло сідаючи в салон авто, жінка зауважила, що їй заваджає гамір вечірньої столиці їй хотілося спокою і тиші.