Глава 6 Важкий вибір Савицької.

С.Трушки .12.08 .2018 р.     Неділя — 18: 44.      Маєток  Андреєва. 
  Борис під’їхав до свого маєтку і був приємно вражений побачивши Ланос сріблястого кольору. Ледь вловима посмішка торкнулася його вуст, а в голові промайнуло. « — Вона приїхала. Цікаво які новини привезла ?!!» Попросивши Семена зупинитися перед воротами чоловік вийшов з авто і повільною ходою направився до Ланоса те, що він побачив вразило його. Вона знову спала в машині. Він відчинив дверцята та вона не реагувала. 
— Даріє! У пів тону покликав чоловік. 
Жінка сонно підняла голову і часто заморгала повіками та побачивши фермера сіла рівно. 
— Добрий вечір! — Привітався він. 
  —  Добрий! — Сонно дивилася на чоловіка. 
  — Довго чекаєте? — Поцікавився він. 
Дарина лише знизала плечима, бо справді  не знала скільки чекала. 
—  Виходьте. Ходімо. — Попросив Борис. 
 —  Куди? — Налякано запитала вона. 
 —  Ходімо в будинок вже пізно, а я ще не обідав, та й ви з дороги.  
Приємним тоном пояснив фермер, мимоволі глянула на нього вона нікуди не хотіла йти. 
— А може ми тут поговоримо? — Просилася жінка. 
  — Даріє це не обговорюється. Ходімо.  
Савицькій не залишалося нічого іншого, як прихопити сумочку, телефон і вийти із салону авто.  
—  Борисе, може не потрібно. — Знову благала Дарина, бо тут за периметром маєтку почувалася безпечніше. 
Фермер декілька секунд пильно дивився на красиву жінку, а тоді забравши у неї сумочку узяв її за руку, кинувши. 
— Ходімо. 
Савицька проковтнула ком страху і мовчки подалася за ним. У гостинній їм накрили стіл на двох, на перше подали, суп із броколі, на друге гречану кашу і запечену індичку, та салат зі свіжих овочів. Дарина ледь з’їла пів тарілки супу, апетиту не було, їсти більше не хотілося і взагалі нічого не хотілося, а Борис усе розпитував як Олег? Що йому потрібно? Які ліки знову приписали? Як діти Олега, чи бува, їм чогось  не потрібно? 
Жінка відповідала, але розслабитися не могла, лякала цілковита невідомість. 
—  Даріє чому ви не їсте? 
  —  Немає апетиту. — Тихо відповіла вона. 
Андреєв пильно дивився на жінку навпроти, вона помітно схудла, під очима були синці. 
— Я гадаю, ви розумієте, що зараз вам потрібно харчуватися нормально, аби не нажити проблем зі здоров’ям. 
  —  Повірте Борисе Федоровичу, я досить нормально харчуюся. 
Чоловік на це промовчав і закінчив трапезу. 
— Якщо ви вже закінчили, то пропоную перейти у мій кабінет, там і поговоримо. 
Савицька мовчки піднялася, серце із грудей вискакувало від хвилювання, страх спустошував душу, тример охопив тіло. Вона панічно боялася цієї розмови, і того, що мала сказати. — Це все не вкладалося у голові, та це було єдиним виходом із ситуації. 
Фермер пропустив жінку в середину кабінету, увійшов сам зачинивши за собою двері запропонував. 
— Даріє, присідайте де вам зручно. 
« — Мені зручно піти звідси геть і більше ніколи не попадатись вам на очі, навіть випадково.» Подумала жінка і таки присіла в одне із м’яких крісел, фізична втома і нерви виснажили її надто сильно. Фермер присів навпроти та зміненим до невпізнаності холодним тоном заговорив. 
—  Я слухаю вас, Даріє! 
  —  Я… Несміло почала русява жінка. — Мені…  — Вона не могла сказати те, що була вимушена,  зрештою зібравшись з опущеними очима заговорила. — Я приймаю вашу пропозицію. — Щоки вкрив густий рум’янець було, так соромно перед ним за саму себе, та виходу іншого вона не знайшла. «— Я боягузка. Я здалася. Можливо був інший вихід із ситуації, та вона його не шукала. І те, що час пошуку припав на вихідні це її ніяк не оправдовувало і дуже гнітило. Здалася і була не у захваті від цього, та вона втомилася, із шістнадцяти років доводиться вести жорстоку боротьбу із життям за місце під сонцем, сил боротися далі практично не було». Картала себе жінка, обхопивши голову руками, поставивши лікті на коліна. «— Боже що я роблю?» Кричала втомлена душа. 
Борис довго дивився на жінку навпроти,  десь підсвідомо він знав, що вона погодиться, але що прийме це саме, так печально і трагічно не очікував. Йому чомусь здалося, що вона симпатизує йому, мабуть, він помилився, та це нічого не міняє. 
— Гаразд! —  Сухо кинув він. — Якщо ви приймаєте мою пропозицію, то ви уже завтра станете моєю дружиною. 
Дарина налякано глянула на чоловіка ледь не  тремтячим голосом перепитала. 
—  Завтра? 
  —  Так. завтра! Даріє, я зараз розпоряджуся, щоб документи на перевіз Олега й Ірини готували. Чи може ви маєте щось проти? 
 —  Ні! — Лиш тихо відповіла жінка тамуючи у собі сльози, біль та образу на життя. 
Фермер піднявся й подався до дверей на ходу кинувши. 
— Я зараз повернуся. 
Савицька залишилась одна, вона втомлено сперлась на спинку крісла. Краще провалитися крізь землю ніж пережити цей фатальний момент, а що іще чекає по переду?!! Тепер їй доведеться із ним жити. 
Фермер повернувся швидко із відерком у якому були лід і шампанське та двома келихами, коробкою цукерок чималих розмірів під пахвою. Усе принесене він поставив на стіл. 
—  Даріє, я гадаю саме час випити на брудершафт і перейти на «Ти». 
  — Давайте, зробімо це без алкоголю мені ще сідати за кермо. — Просилася жінка. 
Фермер розкорковуючи шампанське пильно глянув на свою наречену і нагадав. 
— Даріє тепер ви моя наречена і нікуди не поїдете. У цьому немає потреби. 
Савицька насторожено дивилася на нього, а тоді не сміло промовила. 
— Мені завтра на роботу. 
 —  Семен вас відвезе — це не проблема. 
Дарина не вірячи дивилася на фермера і не розуміла говорить він серйозно чи жартує. 
Фермер наповнив келихи шампанським і розкрив цукерки, взявши келихи чоловік підійшов надто близько до неї й вручивши келих промовив. 
—  Ну що ж Даріє, за нас. 
 —  За нас. — Без емоцій повторила Дарина і піднялася, в душі творився хаос. 
Вони випили на брудершафт і настав  відповідальний момент, якого вона так боялася – поцілунок. Машинально жінка закрила очі угадуючи наскільки це буде гидко і противно, та була здивована, його гарячі губи торкнулися її, легко із ніжністю, а борода приємно лоскотала обличчя. Цей дотик був надто чуттєвим. Автоматично Дарина відкрила повіки й заглянула у його великі красиві карі очі, він теж дивився на неї не змігши відірвати погляд. 
— Чому ти не одягнула каблучку, яку я тобі подарував? 
— Вона в сумочці. — Лиш тихо відповіла Савицька. 
—  Одягни її. — Попросив чоловік у його голосі не було агресії чи невдоволення і це дозволило жінці трохи розслабитись. Вона виконала його прохання поставивши келих на журнальний столик і оглянулася на тепер уже майбутнього чоловіка. Думка про це жахала, було дуже страшно, лякала невідомість. 
  —  Даріє, які будуть до мене вимоги чи побажання як до чоловіка? 
Голос фермера звучав наче спокійно, але розслабитися Дарина  не могла. На його запитання жінка не знала, що відповісти, але все ж були речі які вона хотіла залишити у своєму житті понад усе. 
—  Я хочу, щоб ви не забороняли мені працювати. 
  — Не «Ви», а «Ти» Даріє. —  Виправив її Андреєв. — Тоді при першій нашій зустрічі ти говорила, що працюєш фотомоделлю, я категорично проти цього і про таку роботу можеш не просити. 
Савицька зітхнула і тихо заговорила. 
  — Фотомодель — це був мій частковий підробіток, я згодна відмовитись, але дуже хочу, щоб у моєму житті залишилися танцювальна студія і флешмоби. У них немає нічого непристойного,  в принципі, так само як у фотомоделі. У мене жодного разу не було непристойних фотосесій. 
  — А пропозиції? — Вчепився Борис. 
  — Пропозиції були. —  Чесно зізналася жінка. — Та я на жодну із них не погодилася. 
  — Гаразд, Даріє ти працюватимеш у танцювальній студії, а от щодо флешмобів я подумаю. 
  — Але чому? Це ж… 
  — Даріє, я подумаю. — Трохи голосніше повторив фермер. 
Дарина зітхнула в голові паморочилося, хотілося, щоб це все як найшвидше закінчилося і щоб залишитись на одинці якомога далі від нього. 
  — Іще якісь запитання чи побажання будуть? Спокійним тоном запитав чоловік. 
 —  Борис на твою думку, скільки триватиме наш шлюб? 
Борис прискіпливо поміряв свою наречену, її сміливе запитання зачепило його за живе. 
— А ти поспішаєш? Можливо хочеш іще за когось вийти заміж? — Різко запитав Борис, а тоді так само додав. — Змушений тебе розчарувати, наш шлюб триватиме доти доки я цього хотітиму, або доки мені це потрібно буде. 
Його різкість і слова до болю зачепили вразливу душу Дарини, і ще раз підтвердили її здогади вона для нього не більше ніж річ, якою він користуватиметься  доки не набридне. Ледь придушила у собі дикий душевний біль і сльози. 
— Ще якісь побажання? —  Не міняючи тону поцікавився Борис. 
Дарина лиш закивала не погоджуючись головою, адже сказати не могла ні слова. 
—  Гаразд, як виникнуть можеш їх поставити. А тепер послухай мене, зараз у мене ще кілька справ, а ти можеш відпочити у моїй спальні, я розпоряджуся й Іванна тебе відведе. Чи можеш зайнятися чимось іншим,  що тобі до вподоби. 
  —  Можна  мені цю ніч залишитись на одинці? — Тихо попросила жінка опустивши очі. 
  —  Ні, Даріє. — Наче спокійно заперечив Борис. — Мої люди вже сьогодні знатимуть, що ти моя наречена і я не хочу, щоб снували  плітки, наче моя наречена спить окремо. Це не нормально і я цього не хочу. 
Дарина зітхнула, вона очікувала гіршого, хоча воно ще попереду і не дай Боже, щоб сон із насиллям став реальністю. 
—  Я можу йти? — Тихо запитала вона. 
  —  Якщо більше запитань чи  побажань немає, можеш іти, я розпоряджуся, щоб Іванна провела тебе у спальню. — Якось без емоцій промовив Борис. 
  — Будь ласка, не потрібно, я хочу погуляти в саду, якщо можна. — Знову тихим голосом попросила вона. 
Фермер пильно дивився на жінку і тільки тепер зрозумів, вона боїться його,  але чому? Так можливо він був різким із нею, але зовсім не хотів налякати її. 
— Звичайно, можна. — Погодився він і запропонував. — Ходімо проведу. 
Дарина шалено боялася його присутності, але нічого не вдієш у неї немає іншого вибору, як погодитись. 
Борис провів свою наречену у сад, яка лиш на ходу прихопила телефон.Тут у саду були декоративні і фруктові дерева, гамак, велика альтанка, адже перед будинком була маленька, численні клумби від яких не можна було відірвати очей. 
— У  вас тут дуже гарно. — Не втримавшись промовила Дарина і не відразу зрозуміла, що сказала це в голос. 
Фермер зупинився і виправив її. 
— Даріє, не у вас, а у нас. — Звикай! Тепер – це все буде нашим, твоїм і моїм. 
«— Як великодушно!» Про себе подумала вона. « — Та чи на довго?» 
— Ви думаєте це так легко? — У відчаї кинула Дарина. 
Борис хмикнув, йому подобалося те, що він чув, але це могло означати не лише скромність, але й байдужість до нього і він у це не хотів вірити. 
— Це докір. — Сухо поцікавився фермер. 
Савицька зітхнула зрозумівши, що на нервах бовкнула зайвого, вона не у тій ситуації, щоб проявляти свої істинні почуття та емоції. 
—  Ні, вибачте. — У пів тону з провиною у голосі промовила вона. 
  — Даріє ми перейшли на «Ти». – Досить! — Сухо нагадав фермер, а тоді здавлено додав. — Я піду, мене чекають справи, як набридне гуляти, пошукай Іванну, вона виконає усі твої прохання. 
  —  Дякую. — Тихо промовила Дарина тамуючи сльози та образу, швидше на саму себе і на життя. Андреєв пішов, а жінка дивилася йому у слід. Він ГОСПОДАР життя, а вона, так простолюдинка, а в такому випадку нічим не краща за елітну повію, тільки з штампом у паспорті, доки це буде вигідно йому. Він сам про це сказав. 
Трохи погулявши в саду упиваючись п’янким ароматом троянд, матіол, і інших квітів Дарина почувалася зовсім розбитою, хотілося упасти й просто поспати, забувши про все на світі. 
Повільно жінка побрела в будинок, де було пусто і вона подалася на другий поверх. Ледь тримаючись на ногах, від втоми почала шукати спальню тепер уже нареченого, і знайшла її після четвертої  спроби. Дарина зрозуміла, що це спальня Бориса по речах які тут знаходились. На туалетній тумбі стояло чимало чоловічого парфуму, спальня була у кремових тонах, що було схоже на смак фермера. Щоб перконатися, що не помилилася жінка відчинила одну пару двостулкових дверей великої шафи, тут висіло чимало в основному білих сорочок, костюмів, отже — це його спальня. 
Важко зітхнувши Дарина зачинила шафу і подалася до велетенського ліжка устеленого кремовим покривалом. Впавши поверх нього в одязі, вона відчувала як пульсує кожна клітина її тіла. Заснула миттєво так і тримаючи телефон в руках. 
Андреєв зібрав усіх своїх людей і доступно пояснив, що Дарина не просто гостя, а його наречена і наполегливо попросив усіх поважати її й прислухатися до її думки, так само як і до його. Далі чоловік узявся за справи, які мав нестерпне бажання як найшвидше закінчити, але не все було так легко, через  телефон вирішити все не вдавалося, тому чоловік був змушений терміново поїхати. Повернувся швидко, але на  дворі уже стемніло. На другому поверсі будинку було темно, а от у низу у вітальні, прихожій і кухні горіло світло. 
Не знайшовши свою наречену на першому поверсі він покликав Іванну, та дівчина не бачила його нареченої. З тривогою на серці Борис подався на вулицю повмикавши все освітлення, він боявся, що вона могла передумати й втекти. Адже бачив як вона насторожено дивилася на нього, було очевидним, вона боїться його, а може не тільки, можливо він противний їй, але зараз думати про це чоловік не хотів. Обійшов весь сад і двір та Дарини ніде не було, хоча авто на місці. Чоловік важко зітхнув і подався у будинок вирішивши перевірити другий поверх, він уже не сподівався знайти її там. Неприємні думки гризли його з середини, мабуть, вона злякалася і зробила хід назад, адже те, що він пропонував було зробити не легко, їй потрібно покинути все і вийти заміж за нього, мабуть, передумала. Борис не хотів у це вірити, адже сумнівався, що ця жінка, яка справляла враження розумної, серйозної, ризикуватиме життям свого брата. 
В першу чергу Борис перевірив кімнату у якій вона ночувала першого разу, та у ній було порожньо і це неабияк розчарувало фермера, надії на те, що вона була у будинку, мало. У відчаї чоловік увійшов у свою спальню. На душі лежав тягар, він пошився у дурні. Ця красуня обвела його округ пальця і від цього відчуття були препаршивими. Не вмикаючи світла він присів на ліжко і розблокувавши смартфон почав шукати її номер у ньому. Тихий шурхіт роздався позаду нього, він оглянувся, на ліжку хтось лежав. Потягнувшись чоловік увімкнув нічну лампу на приліжковій тумбі. Приємна посмішка торкнулася його вуст і тривога відлягла від душі. Його наречена скрутившись клубочком, закутавшись у плед, тихо спала. Чоловік з полегшенням зітхнув і заблокувавши телефон поклав його на тумбочку, прилігши поруч. 
Серце билося частіше ніж зазвичай, а  розум був приємно здивований, вона чемна. Десь у підсвідомості Борису стало навіть жаль її, адже вона добра і тепер ще раз переконався чесна, а таких людей у наш час вкрай мало. Чоловік прикипів поглядом до своєї нареченої, вона спала, а йому цього зовсім не хотілося, та будити її він не став, адже теж був втомлений, а на годиннику була вже північ. При тім, що був вихідний в Андреєва було чимало справ, адже майже закінчувалися жнива, то одне закінчувалося, то інше зламалося, а часу гаяти не можна. 
Борис повернувся на бік дивився на Дарину, його тішила думка про те, що він тепер буде не один і нехай йому потім доведеться пошкодувати. Вона схожа на його ідеал жінки, і тому мусить бути його, та ще й обставини склалися як найкраще  для нього. Борис дуже сподівався, що з часом Дарина полюбить його, принаймні йому дуже цього хотілося. Коли він тоді у перше ніс її на руках, уже тоді він хотів, щоб вона була його і належала тільки йому. Така тендітна і як йому здалося юна. Його манила її врода, худоба і те, що він відчував поруч із нею йому шалено подобалося. Тоді вона так ніжно обвила його шию і хоч це було під дією алкоголю, Борис зрозумів, що хоче аби це повторилося не один раз.