Глава 5 Фатальна пропозиція Андреєва.

                                                                  
Ірина прийняла Дарину ледь не із розпростертими обіймами. Жінка і справді нічого не знала, вона просила її вибачити й поговорити з Олегом, щоб він повернувся. Дарина вручила подарунки племінницям і попросила їх погратися, адже їм із мамою потрібно поговорити. Дарина розповіла братовій  де Олег і у якому він стані. Ірина мало не зомліла у неї почалася паніка, але з підтримкою Дарини їй вдалося опанувати себе. Вона зателефонувала своїй сестрі, попросила забрати дівчат до себе на кілька днів і наглянути за господарством. 
Владнавши все жінки відправилися у Київ.В столицю прибули о 22:00. Вони відвідали Олега, але в бокс їх уже не впустили, адже хворий спав. Ірина плакала каялася і брала усю вину на себе. Чомусь Дарині не конче у це вірилося, але вона заспокоювала братову як могла. Після клініки жінки поїхали до Дарини. 
10.08.2018 р. — п’ятниця.                 Київ. 
Минуло чотири довгих дні. У вівторок стан Олега Савицького стабілізувався, хоча гемоглобін був ще  все одно низьким. Ірина не відходила від чоловіка, а Дарина розривалася між домом, роботою, флешмобами та клінікою. Від флешмобів вона спочатку хотіла відмовитися, але вчасно зрозуміла, що зайва копійка їй не завадить, бо хто зна чи вистачить її заощаджень на лікування брата, а ще потрібно платити кредит за квартиру. За цих чотири дні Дарина встигла двічі з’їздити в село до дівчат і навіть привозила їх у Київ до батька. 
Сьогодні вирішальний день, Олега мали обстежити  — це не давало спокою Дарині. Вона страшенно боялася поганих новин, хоча брат ішов на поправку та виглядав він надто кепсько. Побоювання були не даремними, висновки обстеження шокували. У Олега була пухлина на дванадцятипалій кишці  потрібно негайне оперативне втручання.  Саму операцію потрібно  провести за кордоном, якщо рідним вдасться назбирати необхідну суму, а сума була захмарною і не піднімною для родини Савицьких.  
Дарина була ошелешена її заощаджень катастрофічно мало навіть якщо мама переведе як обіцяла п’ять тисяч доларів  це майже нічого не змінить, коштів потрібно у рази більше. Дарині здавалося, що вона зійде з розуму. Де взяти таку суму? Мабуть, якщо, б вона продала квартиру грошей би вистарчило, але продати житло так швидко не вдасться та ще й іпотека була серйозним мінусом. Лікар дав часу всього чотири дні для роздумів і пошуку коштів, адже чекати не можна та й потрібно домовитися із німецькими лікарями. Руки у Дарини опустилися вона розуміла це кінець, їй не знайти таку суму за три чотири дні, — це не реально. Жінка була у відчаї вона не хотіла втрачати брата, не хотіла і все – це так страшно.  Це жахливо і не припустимо. З емоціями жінка впоратися не могла і тому подалася на паркувальний майданчик, де стояв її автомобіль. Сівши в салон авто від безпорадності заридала, нарешті дозволивши своїм страхам виплеснутися на волю. 
Вона не пам’ятала скільки там сиділа, телефон розривався від дзвінків, а вона не могла говорити, не могла і слова із себе видавити. Дзвонили подруги,  племінниця, Ірина іще якісь два номери невідомих. Дарині було байдуже, світ наче в німому кіно стих, пропали звуки, кольори, тільки час, як на зло не зупинявся. 
Несподівано відчинилися дверцята пасажира в її авто, від несподіванки Дарина здригнулася. – Це був фермер, він без дозволу сів поруч і зачинив дверцята. Мимоволі жінка глянула на нього, він був надто серйозним, а точніше похмурим у темно синьому штанному костюмі, білій сорочці із тонкою краваткою 
  — Добрий день! — Якимось надто холодним тоном привітався він, пильно дивлячись на жінку яка перевела погляд у вікно. Сьогодні вона була одягнена у мереживну коротку сукню бордового кольору із короткими рукавами та незмінно високі підбори. Довге волосся було заплетене у гулю високо на голові, як і личить балеринам, поверх волосся були чорні окуляри. Вона надзвичайна, але він не за цим сюди прийшов. 
  — Добрий! — Хриплим голосом відповіла Дарина дивлячись, у вітрове вікно на яке упали перші краплі дощу. 
  — Дарино, я вже говорив із лікарем,  діагноз жахливий. — Таким же холодним тоном заговорив фермер. 
  — Що ви збираєтеся робити? 
Савицька змахнула нові сльози із розпачем глянувши на чоловіка заговорила. 
  — А, що можна зробити за три-чотири дні? Часу обмаль, коштів тих, що у мене є теж не вистачить, на панель іти даремно, залишається пограбувати банк. —  Жінка змахнула сльози глянувши знову у вітрове скло додала. — У волонтерські чи благодійні центри звертатися теж марно.  Так, що залишається останнє. 
  —  Це у вас говорить відчай. —  Сухо промовив Андреєв. 
  —  Я цілком серйозно. — Заперечила жінка. 
Наступила пауза, яку першим порушив чоловік. 
— І чого ви досягнете? — Навички із пограбування у вас немає, вас спіймають відразу і дадуть солідний термін ув’язнення, так що не дай Боже, ви… — Він замовк. 
Дарина поклала руки на кермо, а на них голову і не втримавшись заридала, вона здогадалася, що хотів сказати фермер, що якщо її ув’язнять, то вона навіть на похорони брата не потрапить. — Це жахливо. Виходу немає – це тупик.  
Коли жінка трохи заспокоїлася, фермер незмінним, холодним тоном знову заговорив. 
  — Я бачу інший вихід із цієї ситуації. 
  — Який? — З надією спохопилася Дарина глянувши на чоловіка. 
  — Ви виходите за мене заміж, а я у своєю чергою оплачую лікування і реабілітацію вашого брата в Германії, а також зберігаю йому місце праці й оплачую лікарняні. — Упевнено і холодно запропонував чоловік із жахливою бородою. 
Дарині здалося, що їй це причулося, але коли чоловік вийняв із кишені піджака маленьку обтягнуту оксамитом скриньку. Вона зрозуміла це не блеф, він серйозно. Вона не могла повірити у це, а ще більше прийняти. — Це було наче в кіно, але на жаль це не кіно і все відбувається із нею в реальному часі, а він поклав скриньку на панель авто. 
  — Ви знущаєтеся? — Розгублено запитала шокована жінка із повним нерозумінням глянула на чоловіка. 
  — Я цілком серйозно Дарино. — Запевнив чоловік. — Тепер життя вашого брата в ваших руках. — Він зробив паузу і по ній додав. — У вас із сьогоднішнім три дні, від вашого рішення залежатиме яким буде далі життя вашого брата. Номер мого телефону у вас є, де мене шукати ви також знаєте. — Після цих слів фермер покинув салон її авто і подався до свого автомобіля. 
Савицька була в шоку від того, що відбувалося. Вона не могла повірити, що цей чоловік на таке здатний, з однієї сторони це наче справедливо, а з іншої вона ж не річ, яку можна купити. Так сума солідна, але... Та є іще третя сторона, якщо вона не погодиться, то насолоджуватиметься свободою, але без брата, а якщо погодиться, то буде бранкою у цього фермера, але брат буде живим. — Це жорстоко,  доля за життя. Але навіщо це цьому бородатому? Як вони житимуть? Все це жахало, та Дарина розуміла той факт, що у наш час гроші правлять світом і як не крути гроші вирішують не все, але дуже багато. У нього є гроші, він  може дозволити собі, що завгодно і кого завгодно. Ще якщо життя із цим фермером можна було собі якось уявити, то інтимну сторону уявити було важко і від думки про це ставало моторошно. « — Ні цього не може бути, їй це примарилося. » Дарина міцно закрила очі, а потім відкрила їх, нічого незмінилося скринька як і раніше знаходилася на панелі. Знову задзвонив телефон – це була Єва. Зовсім не бажаючи цього жінка зняла слухавку. 
  — Даріє! Де ти? До флешмобу залишається менше, як година. 
  — Я зараз буду. — Сухо кинула жінка і поклала слухавку. Взявши із сумочки заспокійливі, вона випила пігулку, вмила обличчя міцелярною водою і нанесла свіжий макіяж й все прибравши вирушила до подруг. 
Флешмоб був бомбезним, усі найкращі сцени, трюки були зібрані в ньому. Задоволені були усі, як замовники, так глядачі й самі дівчата, а викладений на ютубі флешмоб почав стрімко набирати тисячі переглядів та лайків і це не могло не тішити. Подруги були задоволені  й уже за традицією знову зібралися у ресторан. 
  — Я пас! — Відразу без емоцій кинула Савицька. 
  — Дарусь, ти чого? — Обурилася Єва, та й дівчата пильно дивилися на неї вимагаючи пояснень. 
  — Дівчата, без образ, ви знаєте яка у мене ситуація. 
  — Йому ж стало легше?!! — Озвалася Олена. 
Дарина закивала не погоджуючись головою нічого не відповівши, а лиш попросила. 
— Я хочу залишитись одна. 
Наталія пригорнула Дарину до себе у пів тону запитавши. 
— Може тобі гроші потрібні? 
Дарина не втрималася, сльози скотилися з очей. 
— Скільки? — Запитала Єва. 
Дарина простягнула телефон із відкритим фото в галереї  Єві, тихо  плакавши на плечі у Наталії. 
Дівчата глянули на фото, Олена присвиснувши запитала. 
— Скільки часу? 
Дарина яка вже не могла вимовити й слова на пальцях показала чотири. 
— Місяці? — Уточнила Олена. 
Савицька мовчки не погодилася і ледь видавила зірваним голосом.