Глава 3 Флешмоб.

       ГЛАВА 3 
04.07.2017 — середа.       Київ.          — квартира Дарини Савицької. 
9:30 
Дарина стояла біля вікна на кухні чекаючи доки закипить чайник, адже до неї з самого ранку приїхали подруги. Наталія — розкішна брюнетка в минулому топмодель. Олена — блондинка із голубими очима в минулому балерина, бере участь у флешмобах дівчат. Єва —  блондинка із зеленими очима, теж в минулому  балерина. 
Лише Наталія в цій четвірці була заміжня, вона вдало вийшла заміж і дуже дорожила своїм шлюбом і тому дуже рідко брала участь у флешмобах, хоча спонсорувала майже завжди. Олена і Єва були розлучені. Їхні шлюби тривали недовго в Олени пів року у Єви, рік і два місяці. Олена, окрім того, що займалася балетом, була центром і мозком у цій четвірці. Вона ще й працює економістом одній із холдингових компаній. Єва теж окрім балету та флешмобів працює солісткою в одному з елітних столичних ресторанів. Дарина зітхнула попри те, що вона таки поновилася і закінчила економічний, за освітою вона не працювала, часу не було. Балетні групи займали багато часу, адже там теж потрібні постановки для виступів. А це займало чимало часу і нервів. Флешмоби теж забирали багато часу, адже усе мало бути продуманим і так щоб запам’яталася надовго. Дарина дивилась у вікно з очей готові були скотитися сльози.  Лише вона у свої 28 ще не була заміжня, її навіть ніхто не звав заміж. Короткострокові романи дівчини, яких було не так багато, що можна на пальцях однієї руки перерахувати, закінчувалися дуже швидко, ніхто із чоловіків не хотів ділити її із її роботою, а вона не хотіла бути служницею та дівчиною на побігеньках. Вона хотіла кохати й бути коханою, та займатися улюбленою справою. Найдовше тривав роман з Олександром, якщо це можна назвати романом, бо ж, що це за стосунки він там за кордоном, а вона тут. Їхні відносини тривали два роки, та мабуть, й сьогодні закінчаться, адже сьогодні мав прилетіти Олександр,  жінка дуже сумнівалася, що це станеться. 
Мимоволі думки жінки повернулися до подій вчорашнього дня. Приїхавши в Київ над вечір, вона відразу всілася за ноутбук і завершила не закінчену роботу над флешмобом, який мав відбутися уже через три дні. Далі жінка влаштувала собі романтичну атмосферу запалила кілька свічок і поринула у спогади прожитого  дня зробивши собі чашку ароматного чаю. Жінку вразила доброта і чуйність практично чужих людей, а от Борис – його борода жахала, але очі вони були надто красивими й мабуть, якщо б він збрив цю жахливу бороду, то виглядав би справжнім красенем. Його очі не давали спокою жінці, а також прямий ніс і губи бантиком. Та мабуть, не природною красою він вразив її, а було щось інше, чим він торкнувся душі Дарини. Його доброта, людяність приємно вразили жінку, адже такі риси в наш час в людях рідкість. Ще в ньому було щось таке, чого Дарина пояснити не могла і, що приємним теплом осідало на душі коли вона згадувала Бориса. Його погляди, його поступки, коли він подав їй взуття – цей момент був дуже яскравим і милим із його сторони. 
— Даріє!  Де ти зависла? Чайник уже давно кипить. —  Обурилася Єва яка вбігла на кухню. 
Дарина змигнула очима поправила довге волосся, розчесавши його довгими пальцями й поправивши темно-синій атласний пеньюар розгублено глянула на подругу. 
  — Дарусь, що з тобою? — Схвильовано запитала Єва. 
  — Все добре, просто задумалась. — Відсахнулася подруга і подалася готувати каву для подруг. 
Єва довго і прискіпливо дивилася на подругу, яка стояла до неї спиною і чаклувала над чашками, а тоді у пів тону промовила. 
  — Знаю я твоє добре. Мабуть, Сашко так і не подзвонив. 
  — Ні! 
Здавлено відповіла Дарина навіть не обертаючись. — І швидше за все вже й не подзвонить, цього слід було чекати. 
Подруга зітхнула спокій у голосі Савицької непокоїв її, складалося враження, що вона не все знає та й щось тут не так, але лізти у душу не хотіла, бо знала Дарина сама усе розповість у певний час і якщо вважатиме за потрібне. 
Подруги пили каву із тортом  і шоколадом, хвалили нову постановку Дарини, а трохи згодом всі зібралися у студію, аби вибрати мелодію для флешмобу, а також відшліфувати танцювальну техніку і зібрати потрібну кількість добровольців. Олені поручили завдання домовитися із власником автостоянки на якій мав відбутися сам флешмоб і організувати все, щоб все пройшло на найвищому рівні. Автостоянка знаходилася ледь не у центрі міста і тому все мало бути ідеально, адже  усе це як завжди зніматиметься на камеру для ютуб-каналу. 
Робота кипіла Єва запропонувала свою пісню і своїх людей із ресторанного гурту і цю ідею підтримали усі. У робочому процесі Дарина знову замислилась, при тім, що вона знала Олександр не приїде, вона таки чекала і сподівалася. От-от відчиняться двері і зайде її Сашко такий милий красивий із довгим чорним волоссям і гляне на неї своїми сірими красивими очима.  Двері відчинялися раз у раз, але Олександр у них так і не з’явився. 
  — Даріє! Де ти знову літаєш? — Підійшла до жінки Єва. — Кого ти виглядаєш у тих вікнах? 
  — Долю! — Лиш відсахнулася Дарина. — Та вона чомусь до мене не поспішає. 
  — Вона вже десь зовсім поруч твоя доля тільки ти її не хочеш бачити. —  Оптимістично кинула Єва, а тоді попросила.  
  — Дарино, я хочу, щоб ти заспівала зі мною дуетом. Ти будеш на сцені, а я співатиму танцюючи з усіма ти ж танцювати не можеш. 
Дарина прискіпливо і довго дивилася на подругу, а потім невдоволено запитала. 
— Сама придумала, чи хто напоумив? Єво співати під дією вина в карооке – це одне, а провалити таку важливу місію, я не можу собі дозволити це нам дорого коштуватиме. Ти розумієш – це освідчення. — Це дуже важливий момент у житті нашого замовника і ми не можемо собі дозволити провалити його. 
   — Це не провал Дарино, – це буде феєрично. —  Це буде ноу-хау і це не обговорюється, не будь стервом, дай мені на повну відірватися, життя ж таке коротке. 
Дарина зітхнула і втомлено глянула у вікно запитавши. 
— Коли репетиція?  
Єва глянула на годинник на руці. 
— Через годину. Дарусь, ти – диво! Дякую. — Обнявши подругу дзвеніла Єва. — Іди переодягайся ми їдемо на обід і відразу повертаємося у студію. — До речі всіх учасників буде сорок дев’ять. 
Дарина посміхнулася і глянула на подругу, Єва не любила багатолюдні флешмоби вона вважала до двадцяти це норма, а решту перебір. 
  — Дивно, як ти на це погодилась? 
  — Було сорок вісім, зі мною сорок дев’ять, та на цей раз мені байдуже, я ж беру участь в цьому флешмобі, а не за діджея як зазвичай. 
  — А може щодо мене ти передумаєш? — Просилася Дарина. 
Єва не погоджуючись закивала головою наспівуючи пісню одного з українських співаків дещо змінивши її. 
  — Дай мені пострибати, дай мені помріяти. — Дай! 
  — Ти нестерпна. — Посміхнувшись кинула Дарина. — Ходімо. Будеш і стрибати, і мріяти та мені здається ти закохалася. 
Єва загадково посміхнулася і попросила. 
  — Можна, це буде моєю маленькою таємницею?!! 
  — Можна. — Погодилася Дарина і дівчата пішли переодягатися. 
Після обіду плани змінилися і дівчата поїхали спочатку на звукозапис. З студії звукозапису повернулися у танцювальну студію де до пізнього вечора відшліфовували техніку рухів, а Дарина вчила пісню співаючи її знову і знову. 
Дива таки не сталося Олександр не прилетів і це гнітило та вбивало Дарину. Вона до останнього сподівалася, що він все ж прилетить, прийде до неї, а йому очевидно байдуже. Пішов по-англійськи. Ну і нехай. Про себе подумала жінка від долі не втечеш, хай буде, що буде. 
  07. 07. 2018 р. – субота. Автостоянка у центрі столиці. — 11:50. 
Два шалені дні злетіли наче й не було. Репетиції виснажували, а ще по між тим потрібно було знайти відповідний одяг, яким стали за бажанням Наталії світло голубі джинси та вишиванки як для хлопців, так і для дівчат. Лише Дарія була у довгій білій сукні із бірюзовою вишивкою. Наче усе було підготовлено, дівчатам ледь вдалося вмовити  власників автостоянки поставити фуру посеред паркувального майданчика. 
Останні хвилини до початку флешмобу злітали, нервова напруга наростала разом із ними. На паркувальний майданчик в’їхало авто замовника і коли воно припаркувалося залунала музика із фури, яка поки була за тентована. Музика лунала ритмічна запальна її крутив діджей. На ледь не порожню стоянку в'їхало сорок дев’ять автомобілів і припаркувалися у ряди з автомобілів вийшло двадцять чотири хлопці та двадцять чотири дівчини й почали танцювати на місці. Автомобілі по колу одне за одним виїжджали з стоянки, цим самим роблячи простір для дівчат і хлопців. 
Замовник у цей час вийшов з свого авто разом зі своєю половинкою, яка із  захватом дивилася на те, що відбувалося. 
Враз музика стихла і залунав барабанний дріб і тент на боковій стороні фури опустився до низу і залунала інша теж ритмічна мелодія, а на бігборді, що стояв на околиці стоянки зникла реклама, натомість  з’явилося фото замовника і його половинки. 
Дарина надто хвилювалася, вона боялася помилитися, а ще більше боялася не попасти в ритм, та хвилювання були марними, вона з усім справлялася бездоганно. З її вуст залунали чарівним голосом слова в такт мелодії. 
(Звучить пісня.) 
                           Доля у кожного своя, її нікому не змінити. 
                            У мене ти у тебе я, нікому нас не розлучити. 
                       Кохання штука запальна, і ми літаємо на крилах. 
                       Любові більшої нема, що нас з тобою полонила. 
Дарина дивувалася її голос звучав ідеально зливаючись із голосом Єви, яка десь стрибала у натовпі  із мікрофоном в руках. 
                                    Приспів. 
                       Нехай Амур в серця влучає, полонить і п’янить любов. 
                       Кохання називають раєм,  бо в жилах закипає кров. 
                       Кохай завжди, і будь коханим, бо це є стимулом життя. 
                       Нехай кохання нас не ранить, назад  не буде вороття. 

                      Я буду дякувати небу, що нас з тобою у двох звело. 
                      І щастя більшого не треба, лиш би кохання в нас було. 
                      Нехай у кожного кохання, зростають крила й почуття. 
                      Лунають хай кругом зізнання, бо це є сенс всього життя.  
                                  Приспів   1 
                                  Приспів   2 
Далі наступила тиша і Єва із мікрофоном підійшла до пари, яка спостерігала за усім, для якої і відбувалося усе це дійство. Вона вручила мікрофон замовнику і він звернувся до своєї половинки, ставши на одне коліно і простягнув їй відкриту скриньку із каблучкою. 
— Моя кохана Нелю, я прошу тебе стань моєю дружиною. 
Дівчина була на емоціях, вона ледь не тремтячими руками взяла із рук коханого скриньку, а він запитав. 
  — Ти згідна?  
  — Так! 
Пролунало у мікрофон і знову залунала музика, а хлопці і дівчата на чолі з Євою танцювали скандуючи. « —Вітаємо! Вітаємо! Вітаємо!» Закохані цілувалися, а тоді молодий чоловік вийняв з багажника свого авто просто розкішний букет троянд і вручив своїй кохані. 
Спостерігаючи  за всім з імпровізованої сцени-фури Дарина була розчулена побаченим. Вони із дівчатами дарують людям щастя, позитивні емоції, та їхнє життя якось не клеїлося. Добре, що хоч у Наталії все добре. Жінка зітхнула, можливо у неї з дівчатами ще теж усе владнається. Можливо ще не час. 
Флешмоб закінчився у захваті були усі як замовник, так і самі учасники й ті хто спостерігали з боку. Розпрощавшись  з учасниками флешмобу четвірка відправилася у ресторан, відзначити успіх, адже це був один  з поміж найкращих флешмобів. Дарині дісталося багато комплементів від дівчат, Єви і її гурту,  хлопці з гурту були вражені талантом Дарини, адже вона ні разу не сфальшивила при тім, що мало репетирувала і не була професіоналом.Також дівчатам подобався сьогоднішній образ Дарини. 
— Ти виглядаєш справжньою україночкою, коса на бік тобі личить. —  У захваті промовила Наталія. 
   — Дякую! — Посміхнулася Дарія, а на душі було так кепсько, хотілося як найшвидше залишитись на одинці із тишею. 
Над вечір бажанню жінки таки судилося здійснитися, вона дала волю своїм емоціям трохи поплакала і навіть позгадувала. Та все ж їй із голови не йшли ті красиві очі цього здорованя із села, хоча він більше скидався на чудовисько із цією бородою. Навіщо вона йому? Знову сама у себе запитала жінка. При жахливій бороді цей чоловік був чуйним і добрим, про це свідчив його вчинок і саме це вселило у розбите серце Дарини надію на те, що не всі чоловіки однакові і її принц, можливо ще десь чекає на неї. Вона тепер розуміла, що Олександр не її половинка. 
Дні змінювали ночі. Дарина скасувала відпустку і з головою занурилася у роботу. Робота, робота і ще раз робота – це єдине, що рятувало у цей момент. Втомившись за увесь день уже байдуже було до себе і до усього, що було не так. Дні усі крім вихідних, були розписані ледь не по хвилинах, хоча єдиним вихідним була неділя і це не завжди. Тому, що в неділю частенько були флешмоби.  
У липні в Дарини були три  фотосесії, та три дитячих виступи з виїздами. Одна з дитячих груп виступала двічі та ще й численні флешмоби яких інколи було по три на тиждень. Дарина розуміла, що виснажується, але нічого вдіяти не могла, була робота і її потрібно виконувати. 
Мама телефонувала ледь не кожні два дні, скиглила, що у неї якісь погані передчуття, серце не на місці. Все допитувалася як сама Дарина? Як Олег з дітьми та Іриною? Донька змовчала про непорозуміння між нею та невісткою, щоб мама зайвий раз не хвилювалася. — Це нічого не змінить та й навіщо їй це. Олег очевидно теж змовчав, адже в іншому випадку мама про це б розпитувала. Мати постійно просила і наголошувала,  берегти себе, та як Дарина, так і Олег робили все по своєму, а вірніше як виходило. 
Брат теж телефонував часто, казав що у них все добре, але його голос був якимось зміненим сумним чи, що. Олег постійно просив вибачити його і дружину за те, що сталося другого липня, йому було дуже не зручно за цей прикрий інцидент. Дарина заспокоювала брата, мовляв, все добре вона вже звикла, що в Ірини такий характер. 
  Почався серпень, ночі стали холоднішими, хоча дні як і раніше були спекотними. Для Дарини дні були насиченими роботою до пізнього вечора, а ночі зачасто були без сну і надто виснажували й без того втомлену жінку. Чомусь зник апетит.  
Вже минув місяць з того часу як Олександр мав прилетіти в Україну. Від нього не було жодної звістки, він не телефонував і Дарина теж більше не телефонувала, вирішила більше не нав’язуватися, адже має бути навпаки. Хоча не раз брала телефон в руки у сильному бажанні зрадити своїм принципам, або зателефонувати, або хоча б написати смс-повідомлення, але жодного разу так і не зважилася на це. 
       04. 08.2018р. — субота;     Київ    16:07. 
Дарина із полегшенням зітхнула вони із подругами щойно  зробили постановку чергового флешмобу, для закоханих і це не могло не тішити, як замовник, так і його половинка були щасливими та задоволеними, цей позитив додовав наснаги усім. 
Єва не могла втриматися і запросила усіх в ресторан, бо вони так рідко збиралися у чотирьох, а сьогодні була така нагода. Наталя була на сьомому небі від щастя її суворий чоловік дозволив їй частіше бувати з своїми подругами. Єва теж уся світилася, вона і досі тримала у таємниці своє кохання, але ніхто особливо не ображався, бо усі знали, усе таємне рано чи пізно стає явним. Лиш Олена і Дарина на сьогодні  були без пари, та якщо у Дарини це було уже кілька місяців,  то Олена горшки побила зі своїм коханим, лише вчора і для неї це було дуже болючим. Ще до дигустації вина Оленка так сяк трималася, а от випитий алкоголь швидко розв’язав їй язик, і вона з образою почала розповідати, який її бойфенд жахливий, він ж деспот. Ревнує її до кожного стовпа, кроку не дає ступити. Вона ж вільна людина, а він дискридетує її права і в тому дусі продовжувалося до пізнього вечора. 
Наталія була змушена покинути подруг по поклику чоловіка, Єва теж відкланялася швидко, а от Дарині довелося забрати добряче захмелілу Олену до себе, яка вимагала продовження банкету,  адже у неї сьогодні свято душі. Савицька ледь вмовила подругу їхати до неї, і вже там пообіцяла продовжити банкет. Не відразу і не охоче Олена погодилася. Доки їхали додому блондинку із зеленими очима добряче розвезло і вона задрімала. Дарина потратила чимало часу та зусиль, щоб дотягти її до квартири де нарешті вклала спати з полегшенням зітхнула. 
На дворі стояла як на диво спекотна серпнева ніч, спати не хотілося і жінка вийшла на балкон, піднявши очі на зоряне небо. Вона замріялася пригадуючи той ранок у селі. Як там мабуть, зараз гарно зловила себе на думці Дарина, але той чоловік який був схожий на варвара із цією жахливою бородою. Він з однієї сторони лякав її, а з іншої у ньому було щось загадкове, таємниче чого вона пояснити не могла. До нього наче манило, але й було присутнє відчуття страху. Цікаво чому він сам? Сама у себе запитала Дарина. Він же уже старший у нього мала б бути дружина, діти але, тоді вона нікого окрім служниць не бачила. Хоча зважаючи на його суворість він міг бути тираном так, що сім’я якщо і була, то мабуть, усі виконували його вказівки й боялися порушити їх. 
Дарина змигнула очима її роздуми були схожими на марево. — Мабуть, уже пора спати, і трохи відключити мізки, а то до ранку ще й не таке придумають. Ще трохи постоявши жінка побрела спати.