Глава 17. Кроки на сходах

 Вадим

Мені навіть не дали подзвонити вдруге. Забрали телефон, засадили в СІЗО… Ледь дали зробити один виклик. Я подзвонив адвокатові і той майже одразу приїхав до мене. Він сказав, що все буде добре і вже завтра зранку мене точно випустять, але якщо батько буде впиратись, то скоріш за все буде ще один суд. 

Зараз я розумів, що він зробив все це спеціально, щоб прикріпити цю справу до тієї іншої, в якій він звинувачує мене в крадіжці бренду. Але тоді я просто не міг мислити тверезо… Він приплів до всього Машу, як в нього язик повернувся… 

Я сподівався, що адвокат не надто налякає Машу, і вона не буде сильно переживати. 

Коли буквально за пʼять хвилин мені сказали, що до мене зараз пустять відвідувачку, серце закалатало швидше. Вона ж не могла так швидко приїхати, правда?...

Але коли двері до кімнати відчинились, то я побачив не Машу, а Катю.

Вона виглядала схвильованою. Швидко увійшла і зупинилася переді мною,  тоді озирнулася на поліцейського, який слідкував за нами. 

— Ти як? — запитала вона мене.  

— Все нормально, — я знизав плечима. — Як бачиш, батько постарався. Він все підлаштував… 

— Може, тобі щось потрібно? 

— Ні, дякую, моя дружина прийде трохи пізніше і сама все принесе, — відповів я. — До речі, як ти дізналась, що я тут? 

— Твій батько сказав, що ти його побив, але я не повірила… Я одразу подумала, що це він спеціально підлаштував…

— Ну, я правда побив його, — я знизав плечима. — Але було за що, він мене спровокував. Він підготував все для цього спектаклю і я грав чітко за його сценарієм, як маріонетка…

— Мені дуже шкода, що так вийшло, — вона дивилася на мене зі співчуттям. — Я, коли дізналася, що тебе заарештували, місця собі не знаходила. Вадиме, може, потрібен хороший адвокат? У мене є знайомі…

— У мене є адвокат, він вже був тут, він дійсно профі, його порадив мій юрист, а поганого він не порадить, — відповів я. — Сказав, що завтра мене витягне. 

— Знаєш, я виконаю твоє прохання, — сказала вона, понизивши голос, щоб нас не чули охоронці. — Навіть без тієї умови, яку я запропонувала тобі, просто так…

— Чому ти передумала? — здивувався я. 

— Мені здається, що те, що твій батько робить, несправедливо. А я не люблю несправедливості… Хай я й ображена на тебе, але це ролі не грає. Я готова знайти усю необхідну тобі інформацію. 

— Дякую тобі, Катю. В принципі, я ніколи не сумнівався в тому, що ти саме така людина. Ти навіть не уявляєш, що для мене означають твої слова. Я щасливий, що ти прийняла таке рішення…

— Ти мені завжди дуже подобався, Вадиме. Але я розумію, що неможливо когось силоміць змусити покохати… Я вирішила більше не наполягати на тому, щоб сподобатись тобі… Хочу, щоб ти перш за все був щасливим…

— Дякую, для мене це дуже важливо. Я радий, що ми з тобою поговорили і тепер не маємо ніяких образ одне на одного. Ти ж не ображаєшся, правда?

— Я все одно буду кохати тебе, — я побачив на її очах сльози. — Ти найкращий з усіх чоловіків, яких я знала…

Я не міг одразу відповісти. Думав, як би відмовити їй так, щоб вона не образилась і не сильно засмучувалась… Все ж, я не хотів робити Каті ще більш боляче… Мені було її шкода, але само собою відповісти на її почуття я не міг. Я кохав і кохаю тільки свою дружину…

Я поглянув на двері, бажаючи, щоб Катя все ж швидше пішла звідси і несподівано побачив Машу, яка стояла вся в сльозах і дивилась на мене…

 Марія

Після розмови з батьком Вадима я вже не могла залишатися вдома і чекати. Мені було вкрай необхідно поїхати до слідчого ізолятора, де він знаходився. Я хотіла поговорити з ним, мені було дуже важливо, щоб Вадим сказав, що це все неправда, що він одружився зі мною не заради того, щоб прибрати до рук компанію мого батька. 

Якщо це справді так, тоді чому він говорить про своє кохання, так добре ставиться до мене? Боїться, щоб я нічого не запідозрила я не подала на розлучення? Раптом тоді, тієї першої ночі після весілля він злякався саме того, що я розірву цей шлюб, от тепер і змінив тактику, став добрим і люблячим чоловіком…

У мене боліла голова, все пливло перед очима, я не могла думати ні про що, тільки про слова його батька. Увесь час, поки їхала в таксі, я дивилася у вікно, але не бачила ні ліхтарів, ні освітлених вивісок та вітрин, все неначе затягнуло якоюсь чорною пеленою…

Коли я вийшла поблизу потрібної мені будівлі, то розгубилася, я не знала, куди йти, з ким домовлятися, щоб побачитися з Вадимом. 

Підійшла до чергового, який сидів одразу біля входу в невеликій заскленій кімнатці.

— Скажіть будь ласка, мого чоловіка сьогодні затримали, чи можу я його побачити? 

— О, який він популярний, — хмикнув чоловік. — Скільки жінок прийде до нього за сьогодні, навіть цікаво… Ну, можете пройти, раз ви його дружина. Тільки документи покажіть.

Я дістала паспорт із сумочки і простягнула йому. Мені було незрозуміло, про яких жінок він говорить, але в голові були проблеми, які тривожили більше, тому не стала перепитувати.