Глава 15. Несподівана пропозиція

Вадим. 

На роботі багато часу відтепер займали наради щодо майбутнього суду, що дуже напружувало і відволікало від основних завдань, але ми мали через це пройти. 

Мій юрист запитав мене, чи маю я якісь козирі, які до сих пір, можливо, не хотів використовувати, бо батько найняв найкрутішу адвокатську контору в Україні і це буде важкий бій. 

Ми теж найняли серйозну компанію, яка допомагає нам. Саме один з тих працівників підкинув моєму юристові питання щодо козирів.

Я згадав про мою співробітницю, яку я не взяв з собою на нову фірму через її закоханість.

Не хотілося користуватись цим варіантом, чомусь мені здавалося, що це засмутить Машу, тож я відтягував, як міг однак тепер побачив, що, певно, інших варіантів просто немає. 

Я взяв до рук телефон, знайшов її номер, він в мене все ще був у телефон. Все ж, вона була лояльною працівницею…

Набираю її, чую довгі гудки, але врешті-решт вона бере слухавку і тихо каже:

 — Алло, я слухаю. 

 — Добрий день, це Вадим. Не знаю, чи зберегла ти мій номер після того, як я не дозволив тобі перейти зі мною на нову фірму, але у мене до тебе є одна розмова,  — кажу я діловим тоном.  — Що скажеш? Приділиш мені півгодини часу?

 — Добре, — сказала вона таким самим досить сухим діловим тоном.  — Коли і де? 

 — Можна сьогодні ж. В обід, чи після роботи, певно, після роботи краще,  — додав я.

Не хочу, щоб вона повернулась на робоче місце і виглядала збентеженою після нашої розмови, тож краще зустрітись ввечері і дати їй подумати до наступного дня.

— Так, я зможу зустрітися, але якщо це дійсно займе півгодини, тому що на сьогоднішній вечір я маю плани, — каже вона. 

 — Само собою,  — сказав я.  — Обіцяю, відпущу за півгодини. Можемо зустрітись десь в центрі, але щоб не біля твого офісу. 

 — Можемо зустрітися в кав’ярні неподалік мого будинку, — вона називає адресу. 

— Добре, тоді на шосту? Сьому? — запитав я. — В який час тобі зручно?

— Давай о пів на сьому, — відповідала вона. 

— Тоді домовились, до зустрічі, — промовив я. 

— До зустрічі…

Далі на роботі час пролітає доволі швидко. Коли на годиннику вже майже шоста, я вирішую подзвонити Маші. беру телефон, набираю її номер і чекаю на відповідь. 

— Привіт, — сказала вона. — Коли ти будеш сьогодні? 

— Десь опів на восьму, — відповів я. —  опів на сьому зустрічаюсь з колишньою співробітницею, ну я розповідав тобі про неї… Але це буквально на хвилин двадцять, потім поїду додому. Ти вже вдома?

 — Так, — відповіла Маша. — Добре, буду чекати тебе. Приготую тобі сюрприз….

— Люблю сюрпризи, — сказав я тихо. — Але ти краще не кажи нічого такого поки ми не разом, бо коли ти кажеш, я уявляю, а я ще на роботі…

 — Я хочу, щоб ти уявляв, — тихо засміялася вона. — Особливо коли будеш зустрічатися з іншою жінкою…

— Машо, ти ж не ревнуєш? Я кохаю тебе, а це просто ділова зустріч на півгодини…

— Ні, я не ревную, — швидко відповіла вона. — Я всього лиш пожартувала, вибач, якщо не дуже вдало…

— Все добре, мені просто важливо, щоб тобі було комфортно, — сказав я. 

 — Мені комфортно, не хвилюйся, роби все, що там запланував і швидко приїзди додому…

—Так і зроблю, кохана, ось побачиш, я буду швидко…

— Тоді я спокійна, удачі тобі, — і вона поклала слухавку. 

Так швидко поклала, все ж, певно, вона трохи ревнувала. Але їй нема через що переживати, я їй ніколи не зраджу…

***

Коли майже підійшов до входу в ресторан, то одразу побачив Катю(хай буде Катя, а потім гляну). Вона стояла прямо перед дверима і чекала на мене. Булаа вдягнена в чорне напіврозстібнуте пальто, з-під якого було видно чорну вечірню сукню. Також вона була на доволі високих підборах. Схоже, трохи змінила стиль. Чи, може, готувалась до наступної зустрічі? Вона казала, що після мене має ще якусь зустріч.

Я підійшов до неї і привітався:

— Привіт, сподіваюсь, чекаєш не дуже довго? 

— Тільки що під’їхала, — відповіла вона і усміхнулася. — Привіт, чудово виглядаєш! 

— Ти теж, — я усміхнувся. — Що ж, зайдемо всередину? Розмова, на яку я тебе покликав, не затримає тебе дуже надовго, як я і обіцяв.

— Так, давай, — кивнула Катя. 

Ми пройшли всередину ресторанчику, до нас одразу підійшла хостес і запропонувала відвести нас до найкращого столика. Певно, подумала, що ми якась парочка. 

Потім до нас майже одразу підлетів офіціант, я замовив собі каву, а Катя — зелений чай з жасмином.

— Як твої справи? — запитав я, коли офіціант пішов від нас. 

— Чому це ти раптом вирішив поцікавитися моїми справами? Мабуть, щось хочеш від мене? — запитала вона, дивлячись мені в очі.