Глава 13. Гра в чотири руки

 Марія

Вадим так дивився на мене, що тілом пробігали мурахи. З ним я все відчувала кожен раз ніби вперше. 

Поцілунок з майже зовсім невинного доволі швидко перейшов в пристрасний. Повітря ставало замало, серце забилось частіше, а тіло тремтіло в передчутті. Вадим обійняв мене за талію, притягуючи ближче до себе. Коли я привстала зі стільця, щоб пересісти йому на руки, він несподівано теж встав і обійняв мене.

Притискав до себе доволі міцно, так, щоб я відчувала кожен його мʼяз навіть через тканину одягу. 

Його долоні при цьому блукали моєю талією, розпалюючи всередині мене щось таке, за що мені було навіть трохи соромно за це. 

Коли він відірвався від моїх губ і зазирнув мені в очі, то прошепотів: 

— Пробач, я пив після роботи сьогодні, певно, цілуватись зі мною зараз не так приємно…

— Мені завжди приємно цілуватися з тобою, — я подумала, що ще зовсім недавно і гадки не мала про те, як це чудово….

— Це добре, — він усміхнувся і торкнувся губами моєї шиї. — Хочу, щоб тобі було добре зі мною, Машо…

— Мені добре… затишно, — я знайшла підходящі слова, — надійно…

— Кохаю тебе, — на цих словах він знов поцілував мене в губи.

Ще пристрасніше, ще ближче… Він почав вести нас у бік сходів на другий поверх, так і не розриваючи поцілунок. 

Кожну сходинку він торкався мене, обіймав, гладив і цілував, тому дійшли до другого поверху ми не надто швидко… 

А щойно дійшли, Вадим швидко провів нас до спальні і буквально завалив мене на ліжко, нависаючи зверху. 

Наші погляди знов зустрілись і я простягнула руки та сама притягнула його до себе, відчуваючи приємну важкість його тіла та тепло, що йшло від нього. 

— І я тебе кохаю…. — я не закінчила цю фразу, бо наші губи знову злилися у палкому поцілунку. 

Я заплющила очі, бо так мої відчуття ставали ще гострішими. Тільки темрява, сильні обійми, наше прискорене дихання… Тільки він і я — мов єдині люди на цілій планеті. І мені хотілося, щоб це ніколи не закінчувалося, а тривало вічність…

***

Зранку Вадим несподівано запросив мене в душ разом із ним, і я відчула нову хвилю тепла внизу живота. Але бути перед ним абсолютно відкритою мені все одно подобалось… Все тому що це був саме він, нікому іншому я б, певно, не дозволила подібного. 

Задоволені і щасливі ми вийшли з душу і зрозуміли, що такими темпами можемо і запізнитись….

— Але воно того вартувало, — сказав Вадим, витираючи моє волосся рушником. 

 — Коли ти дивишся на мене, я відчуваю таке піднесення, — зізналась яю — Зі мною ніколи раніше не траплялося подібного…

— Хочу дивитись на тебе вічно, — він чмокнув мене в губи. — Хоча… Ні, я хочу не тільки дивитись, — він лукаво усміхнувся.

 — Тоді нам доведеться забити на навчання й роботу…

— Ні, не хочу негативно впливати на твоє навчання, — сказав він суворим тоном, а потім чмокнув мене в носик. — Продовжимо ввечері. Які в тебе сьогодні плани? 

 — Ой, — я раптом пригадала про свої проблеми. — Мені потрібно довести Дмитру Вікторовичу, що він несправедливо мене дискваліфікував…

— Сподіваюсь, він не якись красунчик? — Вадим усміхнувся і зазирнув мені в очі. — Чи красунчик? Це той самий новий препод? 

 — Так, це він. Досить симпатичний, але до тебе йому далеко, — я не могла відвести від Вадима очей. Він такий мужній, такий добрий. Невже він всерйоз думає, що мене може зацікавити хто-небудь інший? 

— Краще мені з ним не бачитись, — засміявся Вадим. — А то побачу, що він якось не так на тебе дивиться, і можу втратити контроль…

 — Справді? — я розуміла, що він жартує, але вирішила йому підіграти. — Трохи страшно кудись виходити з тобою, раз ти такий войовничий…. Краще залишатися вдома..

— Я дійсно не знаю, що зробив би, якби побачив, що хтось клеїться до тебе, — це Вадим сказав вже більш серйозним тоном. — Сподіваюсь, цей твій молодий викладач на тебе не западе…

 — Ой, ти не повіриш, за ним там половина курсу упадає, — я зробила великі очі. — Тому, думаю, в нього просто не вистачить часу і сил, щоб розгледіти десь там на периферії мене. Так що можеш бути цілком спокійний,  я  у тебе чемна дівчинка…

— Впевнений, що ти найкрасивіша на курсі, для мене ти взагалі найкрасивіша, — додав він. 

 — Я дуже рада, що ти так думаєш, — я обійняла його. — Хоча, мабуть, є багато дівчат не гірших від мене, просто коли ти закоханий, то вже не звертаєш увагу ні на кого іншого…

— Саме так, — погодився Вадим. — Весь мій світ звузився до тебе, Машо, інші мене зовсім не цікавлять…

                                                                               ***

Я сиділа в порожньому класі за фортепіано і грала. Руки легко пурхали по клавішах, а мої думки кружляли навколо минулої ночі. Я думала про Вадима…  Як таке можливо, що я прожила двадцять років і  не була з ним знайома. Все моє попереднє життя здавалося мені якимось сірим і нецікавим, і тільки з появою його, воно заграло новими барвами…