Глава 12. "Історія, яку я досі нікому не розповідав"

Марія

— Все нормально, — відповіла я, знов відводячи погляд.

— Я ж бачу, що ні, — він торкнувся долонею моєї щоки. — Щось в університеті? Чи, може, тебе хтось образив?

Я якусь мить сумнівалась, чи розповідати йому все. Мені було соромно. Раптом я розповім, а він, як це робив в таких ситуаціях мій батько, скаже повчальним тоном: “Ти сама винна, ну як можна бути такою дурною?”

— Машо… — він торкнувся губами моєї щоки. — Якщо тебе хтось образив, я його вбʼю. 

— Ні, — поспішила відповісти я, бо злякалася, що раптом Вадим і дійсно піде шукати винного. — Це тільки моя помилка, я зробила неправильно…

— Що сталося? — він знов зазирнув мені в очі. — Будь-яку ситуацію можна якось розрулити, просто треба придумати, як саме.

— Сьогодні оголосили результати першого туру конкурсу… Мою роботу Дмиро Вікторович високо оцінив, але до другого туру я все одно не пройшла. Мене дискваліфікували…

— Дискваліфікували? За що? — здивувався Вадим. — Ти ж все робила чесно, я особисто записував це відео.

— Причина не в відео, з ним усе добре, — я відчула, що червонію. — Просто одна подруга попросила мене, щоб я зіграла цей уривок за неї, а вона видасть виконання за своє…

— І ти погодилась? — Вадим зітхнув. — Ти надто добра, Машо, через це люди можуть користуватися тобою…

 — Ну, вона з багатодітної сім’ї, мама хворіє, їй би дуже хотілося виграти цей конкурс.. Хоча тепер я розумію, що вона його не виграє все одно, адже ролик ще можна змонтувати, а далі їй доведеться грати “вживу”...

— Але хіба тобі самій не хочеться виграти? — запитав Вадим. — Справа ж не в грошах, а в визнанні, виграти конкурс — це як отримати визнання твого таланту. 

— Ну, я думала, що ніхто не дізнається, просто хотіла зробити їй приємне… Але викладач одразу помітив, що то не вона грала. А перед цим прослухав мій ролик, і помітив подібність у манері виконання… Ну, і коли він мене викликав перед усією групою і попросив сказати, чи це я грала, я не змогла збрехати. Ти ж знаєш, я не вмію прикидатися, в мене по обличчю відразу все видно…

— Ти не маєш здаватись, навіть якщо він тебе дискваліфікував, — сказав Вадим. — Доведи йому, що гідна виграшу. Доведи своєю грою, а не виправданнями. Запиши йому ще одне відео, ще краще. Чи може зіграй вживу так, щоб він не зміг відмовити. 

— Але мені страшно підійти до нього, раптом він подумає, що я якась нахаба? 

— Яка різниця, що він подумає? Думаю, йому потрібні талановиті студенти, а ти талановита. Якби я був на його місці, я б послухав твою гру ще раз, — відповів Вадим.

 — Добре, я спробую завтра переконати його послухати мене ще раз, — відповіла я не дуже впевнено.

— Ти можеш організувати все так, щоб він просто послухав твою гру? Не треба цих розмов. Хай послухає гру. Попроси ту подружку, якій ти допомагала, допомогти цього разу тобі. Хай приведе того викладача в аудиторію, а як побачиш його — просто грай, — запропонував він. 

 — Добре, — я подумала, що це справді може бути гарна ідея. Бо якби мені довелося говорити з Дмитром Вікторовичем віч на віч, я б, мабуть, від хвилювання двох слів не могла зв’язати. Як сталося сьогодні на занятті, коли він докірливо дивився на мене, а я стояла вся червона і не знала, що сказати в своє виправдання. Добре хоч не розплакалася там, перед усіма….

— Я дуже скучив за тобою сьогодні, — несподівано прошепотів Вадим мені на вухо. 

В цей момент я відчула, що від нього трохи пахне алкоголем. 

— Я теж скучила, — сказала я. — А що в тебе на роботі? Знову якісь проблеми? 

— Є трохи, — Вадим торкнувся губами моєї шиї. — Дістало це все…

— Давай підемо вечеряти, і ти мені все розкажеш, — запропонувала я. 

— Добре, ходімо…

***

—...Отже, виходить, я програв йому в словесній перепалці, — завершив свою розповідь Вадим. 

— Але це ще нічого не значить, — я знизала плечима. — До того ж, що значить, “програв”? 

— Я навіть тебе згадав в такому контексті… В контексті фірми, спадку і такого іншого… Але я кохаю тебе, — він казав не дуже звʼязно, і тому я не все розуміла. — Ти ж мені віриш, Машо?

 — Вірю, — кивнула я. — Може, твій батько спеціально так говорив, щоб вивести тебе з рівноваги. Ти ж казав раніше, що він ще той маніпулятор. Мабуть, тобі треба просто не звертати уваги на його слова…

Вадим

— Він ненавидить мене, — зітхнув я. — Це мене завжди дивувало…

— Але чому? Має ж бути якась причина? — Маша дивилася на мене широко розплющеними очима. 

— Колись, коли я ще був дитиною, одного разу він прийшов додому зовсім пʼяний. Вони з матірʼю дуже сварились і я почув, що він мав великі сумніви щодо нашого з ним рідства, — не знаю, чому я вирішив розказати це, я не розповідав це жодній живій душі. 

— Він думає, що ти не його син? — вражено перепитала вона. 

— Ага, — я кивнув. — Ну, він про це казав тільки один раз. Думаю, за бажанням він легко міг зробити тест і дізнатись, чи це правда.