Глава 9. Таємне голосування

Вадим

— Вам варто подзвонити йому, — сказала  Альона. — Спробувати домовитись…

— Я не буду з ним домовлятись, — відрізав я. — Я обіцяв, що моя фірма стане найбільшою в Україні, і я дотримаюсь слова. 

— Ви навіть одружились заради цієї мети, — вона зітхнула. 

Я хотів щось заперечити, все ж, з Машею в нас вже були не фіктивні стосунки, але в той же час подумав, що надто привертати увагу до цієї теми зараз точно не дуже правильно.

Поки я роздумував, до мого кабінету зайшов Антон, головний юрист моєї компанії. 

— Я залишу вас, — сказала  Альона, після чого вийшла з мого кабінету.

— Може, краще дійсно спробувати знайти компроміс, — сказав він. — Бо суди можуть затягнутися надовго, і ще невідомо, чи ми виграємо справу, чи ні.. 

— Я особисто придумав цю назву, це мій бренд. Хай я і починав втілювати його в одному з відділів фірми батька, але саме я її вигадав, — вперся я. 

— Ну, подумайте самі, це може влетіти нам в копієчку, може краще взяти зовсім іншу назву, до якої вже точно ні в кого не буде претензій…

— А як же наші клієнти? Вони звикли до назви. Це вже бренд, ми досягли високого рівня, — я подивився на Антона. — Ні, я не віддам йому цю назву. Вона все одно моя. Я вкладу свої гроші в суди, не копійки не візьму з обігу, фірма не постраждає.

— Звісно, це ваша фірма, тож вам вирішувати, — сказав Антон. — Але готуйтеся тоді до довготривалої боротьби за цей бренд…

— Як налаштовані люди? — я подивився прямо йому в очі. — Що говорять? 

— Ну, вони підтримують вас, — кивнув він. 

— Я сам звернусь до них сьогодні перед завершенням робочого дня. А потім лишусь тут з усіма управляючими і будемо думати, як правильно діяти. Хай ця фірма і моя, але я маю порадитись з персоналом, я б нічого не досяг без всіх вас…

***

— Загалом, така ситуація, — завершив я свій монолог. — Ви знаєте мене, я — командний гравець, і мені дуже важлива ваша думка. Якщо зараз ми почнемо судову тяганину, то це може негативно сказатись на вас. Не в матеріальному плані, я вже казав, що не буду забирати гроші з обігу та зарплатних фондів. Але все ж робоча атмосфера може стати напруженішою, бо ми будемо судитися з фірмою номер один на ринку. Тому зараз я хочу, щоб ви проголосували. Це буде таємне голосування,  Альоно, принеси ті аркуші та урну, і почнемо голосування.

Я почув, що люди зразу почали приглушено перемовлятися, потім залунали оплески. Був втішений, що колектив підтримував мене. 

Альона принесла урну, поставила її біля мене, а потім почала роздавати невеличкі аркуші, які я просив її підготувати заздалегідь. 

Голосування пройшло доволі швидко, що радувало. Прямо при своїх людях я почав діставати папірці і читати їхній вибір. Кожне "так" додавало мені сил і впевненості, що я все робив правильно.

З десяти голосів топ-персоналу було всього два голоси "проти". 

— Я казав, що це не найкраща ідея, — сказав Антон, коли я зачитав перше "проти". 

— Я теж підтримав Антона Павловича, — додав Василь, один з топ менеджерів нашої фірми. 

— Зрозуміло, — я кивнув. — Що ж, я знав, що навряд цю ідею підтримають всі. 

— Однак більшість все ж вирішила, що ми йдемо на цю війну, — Антон зітхнув. — Юридичний відділ зробить все, що буде необхідно, хай я й все ще вважаю, що ця затія обійдеться нам надто дорого… Зараз нам треба продумати план, узгодити його. Найкраще не тягнути і якісь перші моменти затвердити вже сьогодні. Нам потрібно продумати нашу реакцію в пресі і не тільки. Журналісти вже обдзвонюють наших співробітників.

— Тоді давайте цим і займемось…

***

Я настільки запрацювався, що коли вийшов з конференц зали і зрозумів, що зараз вже одинадцята, то одразу ж прозрів.

Ми сиділи там більш ніж сім годин, подумати тільки… 

Точно, Маша! Я обіцяв повечеряти з нею сьогодні…

Я пішов до свого кабінету і взяв мобільний. Увімкнув його (перед нарадою вимикав, бо преса звідкись дістала мій номер і не залишала в спокої ані на секунду через цей позов), і побачив, що було три пропущених виклики від неї і одне повідомлення. Я відкрив його і прочитав:

"Вадиме, твій номер увесь час поза зоною, я хвилююся, чи в тебе все добре. Напиши будь ласка, або подзвони мені. Маша”.

Я усміхнувся і одразу ж набрав її номер.

Спочатку почув довгі гудки, але буквально два, а потім почув її голос:

— О, Вадиме, нарешті, бо я вже місця собі не знаходила… В голову лізло найгірше…

— Пробач, у мене була нарада… Цілих шість годин, — я зітхнув. — А телефон вимкнув, бо… Ти бачила новини?

— Чесно кажучи, ні, — сказала Маша. — А що трапилося? 

— Батько роздуває скандал з "викраденням бренду". І ми з командою вирішували, як нам діяти далі. 

— Зрозуміло, — зітхнула вона. — Ну, я рада, що ти живий і здоровий… Але шкода, що твій батько так чинить… Може, я чимось можу допомогти?