Глава 8. "Абонент поза зоною"

Вадим

Не знаю, як мені вдавалось настільки добре тримати себе в руках, коли Маша була так близько. 

Я встав з дивану і подав їй руку:

— Ходімо, проведу тебе до кімнати, все ж, у нас було побачення… Я маю довести тебе "додому". 

— Добре, — усміхнулася вона і взяла мене за руку. — Хай все буде за правилами…

Я допоміг їй встати з дивану і ми знов опинились доволі близько. Однак я все ж відсторонився і просто переплів наші пальці, після чого повів її до сходів.

На другий поверх ми йшли мовчки, а вже коли дійшли до її кімнати, я усміхнувся і сказав: 

— Знаєш, що далі має бути "за правилами"?

— Поцілунок? — здогадалася вона. 

Я кивнув і подався вперед, знов торкаючись губами її губ і прикриваючи очі. Вона сперлася на двері і шумно видихнула повітря.

Цей звук мало не звів мене з розуму, хотілось дійсно плюнути на всі умовності і продовжити, однак я все ж відірвався від її губ: 

— Добраніч, Машо. 

— Добраніч, — прошепотіла вона, опускаючи очі. 

— Мені дуже сподобалось наше перше побачення, — прошепотів я їй на вухо.

— Мені теж, — Маша усміхнулась. 

— Завтра постараюсь звільнитись раніше, то може кудись сходимо, я напишу тобі ближче до вечора, — я легенько торкнувся губами десь між її шиєю та вушком. — Все, треба йти зараз, бо з кожною миттю піти все складніше і складніше.

— Дякую тобі, — тихо сказала вона. 

А потім відчинила двері і зайшла до своєї спальні. 

Я усміхнувся і пішов до себе. Це був дійсно дуже хороший вечір…

***

Але коли я прокинувся, то вже не міг ігнорувати того, що трапилось вчора на роботі.

В голові крутились різні варіанти, як вирішити цей момент. Ну, спочатку треба було подивитись на всі документи, я ж навіть не знав, що в нього є, хоча, підозрював, що практично нічого. 

Але я не дам йому відібрати назву моєї фірми. Це я колись придумав її і він взяв цю назву для одного з підрозділів розробки. Але тепер він намагався подати це все ніби я взяв його стару назву, що я "вкрав" частину його бренду. 

Цікаво, це все почалось після мого одруження… Може, він розгадав мій план по злиттю компаній, завдяки якому я зможу швидше наздогнати його?

Коли я прийшов на сніданок, то, після короткого привітання і легкого поцілунку в щоку, сів за стіл і просто дивився у вікно, поки Маша давала мені їжу.

 — Ти якийсь засмучений, щось трапилося? — схоже, мій настрій легко зчитувався з мого обличчя. 

— Згадав про проблеми на роботі, ну, я казав тобі вчора, — я зітхнув. — Але не переживай, я з усім розберусь.

 — Добре, — вона кивнула. — Сподіваюся, що не я причина твоїх проблем…

— Придумаєш ще, — я торкнувся її долоні і зазирнув їй в очі. — Ти, певно, єдине, що зараз мене радує, незважаючи на всі ті робочі моменти.

 — Я рада, що можу трохи підняти тобі настрій, — вона підсунула до мене чашку з кавою. — Якщо ти сильно зайнятий, то не хвилюйся, ми завжди можемо кудись сходити на вихідних…

— Ні, я хочу сьогодні, — я взяв чашку і відпив трохи кави. — Хочу щодня проводити з тобою якомога більше часу. 

 — Значить, так і буде, — я побачив, що її очі засяяли. 

— От і добре, — я усміхнувся. — Бо для мене це дійсно дуже важливо, Машо…

***

— Ми вже підключили наших юристів, — сказала ___(як там секретарка я забула). — Але ви ж самі знаєте, це не зовсім їхній профіль…

— То хай знайдуть найкращих спеціалістів цього профілю, — відповів я злегка роздратовано. — Хоча б знайти потрібних людей вони взмозі? 

— Так, — кивнула вона. — Тоді я передам їм…

— Щоб вже ввечері в мене були найкращі юристи в сфері проблем з авторським правом і торговими марками. Чи які там ще спеціалісти мені потрібні? 

— Добре, все буде. Не переживайте, він же все одно ваш батько… Ви ж не думаєте, що він дійсно спробує потопити вашу фірму? — вона усміхнулась. — Думаю, він хоче зробити вам якийсь урок, чи щось подібне… 

— Мало що він там хоче, — хмикнув я. — Він нічого не отримає. Це — моя фірма і моя назва. 

— Але, може, вам було б легше дійсно просто перейменуватися? Тоді йому б не було до чого придертись, і…

— Ти серйозно? — перебив я її. — Я нізащо так не вчиню. Це — моя назва, і вона залишиться!..

 Марія

Як тільки я прокинулася, то відразу згадала, що потрібно відправити відео для Дмитра. Чесно кажучи, я була впевнена, що не пройду відбору, але принаймні те, що спробувала — уже добре.  Та й вчорашній вечір, коли я згадала про нього, підняв мені настрій. Ну і те, що наше побачення з Вадимом мало продовжитися сьогодні…

Він довіз мене до універу, і я відчула хвилювання, коли мені треба було виходити з авто. Я маю його поцілувати? Чи не треба? Бачила, що він заклопотаний роботою, тому вирішила не нав’язуватися так уже занадто.