Глава 7. "Я запав на свою дружину"

Вадим

Я запав на свою дружину. 

Це могло звучати трохи дивно, ну але це була щира правда. 

— Може, подивимось щось разом? — запропонував я. — Раз відео вже зняте. Чи, може, тобі треба ще щось зробити по навчанню?

 — Та ні, крім цього відео мені нічого не було потрібно, — вона знизала плечима. — Можу подивитися фільм, звичайно.

— Це добре, — я кивнув. — Що ти любиш? Який жанр? Відкриємо пляшечку вина? Ти пʼєш вино?

 — Ну, трохи можу випити, — вона, здається, знову почервоніла. — А жанр обери сам. 

— Я перший запитав, — я хитро усміхнувся.

 — Ну тоді я б хотіла щось веселе, — запропонувала Маша. 

— Добре, значить, буде романтична комедія, — я підвівся. — Піду щось підберу. А з тебе вино і сир. Там є спеціальна винна шафа, ну, ти вже мала її бачити серед шаф на кухні. Ті, що рожеві і білі — доволі легкі. Можеш обрати будь-яке. Поки наріжеш сир, я підберу фільм і прийду відкоркую те вино, яке обереш. 

 — Домовились, — явонапішла на кухню, відчинила шафу і стала роздивлятися пляшки з вином, читаючи описи на етикетках. Зрештою, так і не змогла щось вибрати, тому просто заплющила очі і взяла перше, яке трапилося під руку.

— Ти все ще обираєш? — запитав я, стоячи за її спиною. — О, хороший вибір. Це вино називається "Курні", двадцятого року. У мене його дуже багато. Ну наголос ти зрозуміла, не "Кур-НІ", — я засміявся. — А "КУР-ні". Правда, воно червоне, ну але воно достатньо легке, сподіваюсь, тобі сподобається.

 — Ніколи про таке не чула, але спробую, — усміхнулася вона. — Зараз ще поріжу сир, одну хвилинку…

***

Поки Маша нарізала сири та прошутто, я дістав електричний штопор і швидко відкрив ним пляшку з характерним для цього звуком.

Вона мало не підстрибнула на місці, коли почула цей звук.

— Це всього лише електричний штопор, не бійся, — я усміхнувся і вказав на штуку в моїй руці. — Тепер треба дістати декантер. 

Я підійшов до Маші і зазирнув до шафки, яка була над нею. Дістав звідти спеціальний графін для вина. 

— А це — декантер. Кажуть, що вино набагато смачніше, якщо "дихає", — пояснив я. — Ну і йому треба трохи нагрітись, бо правильна температура споживання трохи вища за ту, що в холодильнику.

— Цікаво, — вона подивилася на мене з повагою. — Тобі хоч барменом можна працювати…

— Ну, я вмію робити парочку коктейлів ще зі студентських років, — засміявся я. — Правда, коли до цього доходила справа, я потім прокидався незрозуміло де і ледь згадував, що відбувалось… 

— Добре, що згадував, — засміялася вона. — Ну, може, колись пригостиш мене коктейлем власної рецептури…

— У мене був один фірмовий, називався "Swimming Pool", — я з ностальгією подивився на винний холодильник. — Суть його була в тому, щоб змішати пʼять різних алкогольних напоїв з градусністю вище сорока, додати туди "блю кюрасао", це такий синій лікер, потім додати туди ананасовий сік і все це перемішати. Колір виходив як у води в басейні, насичений, як з кіно. Ну а зверху це все ще пшикали солодкими вершками для десертів.

— Звучить заманливо, — вона усміхнулася. — Але від такого міцного я мабуть уже за п’ять хвилин вирубилась би…

— Ще є з самбукою, той простіший. Просто підпалюється самбука, ну, спочатку в неї додають пару кавових зерен. Потім вона горить, поки ти крутиш келих в руці, вона має прогріти склянку. Але якщо перетримати, то склянка може і тріснути. У мене таке двічі траплялось, — розповів я. — Ну а далі виливаєш це в склянку з апельсиновим соком, або для більш міцних горішків — без соку. Тим часом останню краплю виливають на блюдце, а потім… Ні, напевно, я вже застарий для тих експериментів, — сказав я, згадавши, що відбувається потім. 

 — Хм, а що потім, мені цікаво? — вона зазирнула мені в очі. 

— Спочатку до келиха, з якого вилили самбуку, прикладають серветку, пробивають її трубочкою і перевертають його. Потім дихають парами самбуки. А останній штрих, це ота крапля на блюдці, — я усміхаюсь. — Загалом, від трубочки, якою дихали парами самбуки, відрізають шматочок до пʼяти сантиметрів і роблять затяжку краплі самбуки в ніс. Я колись показав цей прикол матері, і вона спробувала, то вона бігала по всьому будинку і кричала, що в неї все сльозиться…

 — Нічого собі, — Маша здивовано знизала плечима. — Це якийсь химерний ритуал, цікаво, чи він щось означає? 

— Ну, скоріше, він просто має сильніший ефект, ніж просто випивання самбуки, — сказав я. — Принаймні, так зазвичай казали ті, хто вживав її цим способом.  Хоча на мене воно не надто впливало.

— Тоді я точно не буду пробувати, бо ще не згадаю завтра, що ми тут з тобою робили…. — трохи занепокоєно промовила Маша. 

— Та так, — я кивнув. — Я хочу, щоб ти все памʼятала, Машо… Все ж, це наше перше побачення, хай і вдома…

Марія

Ми сиділи у вітальні перед телевізором, дивилися веселий романтичний фільм і пили вино. Я зловила себе на думці, що мені так добре поряд із Вадимом, немов ми знайомі дуже давно. Не було жодної скутості чи сором’язливості, ми, здавалося, в будь-яких ситуаціях розуміли одне одного з півслова. Хоча може це вино справило на мене такий ефект?