Глава 2. Це просто бізнес...

Марія

— Це просто бізнес, — він знизав плечима. — Так часто буває, Маріє. Але я не збираюсь псувати твоє життя. Ти будеш мати все, що захочеш і жити відносно вільно. Єдине, що якщо в тебе буде коханець, то про це не має дізнатись преса. Тобі доведеться бути обережною, не хочу скандалів.

— В мене не буде коханця, — сказала я, відчуваючи, що мені дуже соромно, наче я зараз стою перед ним гола. — За це можеш не хвилюватися. 

— Я хочу, щоб тобі було комфортно. Без коханця важко це уявляю, — Вадим усміхнувся. — Всім періодично потрібна розрядка. 

— Давай більше не говорити на цю тему, — я відчувала, що в мене от-от здадуть нерви. Він ніби спеціально прикинувся таким добрим, щоб потім піднести якийсь неприємний сюрприз, я це підозрювала, і хотіла лише одного — щоб він залишив мене в спокої. 

— Добре, як хочеш, — він знизав плечима. — Але в будь-якому разі, мої слова залишаються в силі. Ти — абсолютно вільна, окрім штампу в паспорті. 

 — Я можу ходити на навчання, чи мені потрібно перевестися на заочне? — запитала я. 

— Що в словах "Ти абсолютно вільна" тобі незрозуміло? — Вадим зітхнув. — Вільна. Можеш робити, що хочеш. Ну, бажано, щоб ночувала все ж вдома. 

Я підозрювала, що він сам навряд чи ночуватиме вдома, але мені було на те байдуже. Головне, що він не заборонив мені виходити з дому, бо інакше б у мене поїхав дах. А так, сподіваюся, я буду, як і раніше ходити до консерваторії і вдавати, що в мене все дуже добре… Я знала, що більшість одногрупниць заздрили мені, бо в мене завжди були гроші, гарний одяг, а тепер, дізнавшись про моє заміжжя, заздритимуть ще більше…

— Якщо тобі треба щось з меблів чи ще щось, скажи, я це замовлю, — додав Вадим після невеликої паузи. — Або замов сама. Гроші скину зараз же, — він дістав мобільний. — Але спочатку дай мені номери своєї карти та телефону.

Я продиктувала йому номер, бажаючи тільки, щоб він швидше від мене відчепився. Хотілося залишитися самій, прийняти душ та зняти цю кляту весільну сукню і сховати її десь далеко, або взагалі викинути. 

— Треба прибрати це скло, — Вадим сів навпочіпки і почав збирати скло з підлоги. 

Я присіла поруч і стала йому допомагати. Раптом одна скалка подряпала мені палець, потекла кров. 

Вадим це помітив і дістав з кишені піджака хустку. 

— Тримай, — він простягнув її мені. — А в ванній має бути перекис. 

— Нічого страшного, це лише невелика подряпина, — я приклала хустку до порізаного пальця. 

Вадим кивнув і продовжив збирати скло. Вийшло доволі швидко. Потім він промокнув воду ганчіркою.

— Ну, прибиральниця зранку тут ще пропилососить, щоб малих уламків точно не лишилось, — він встав і подивився на мене. — Ходи в капцях. 

— Добре, — я подивилася на нього. — А де мої речі, я хочу перевдягнутися?

— Їх вже мали занести в передпокій другого поверху, бо всі спальні тут, хоча я ніби й не бачив, — замислено відповів Вадим і пішов до дверей. 

Вийшов зі спальні, але за хвилину повернувся.

— Охоронець заніс їх до сусідньої спальні, — сказав він. — Подивись всі спальні зараз, обери в якій будеш, і я перенесу туди твої сумки.

Я відчинила двері і зазирнула до сусідньої кімнати. Там справді на підлозі стояли валізи, які я вчора пакувала вдома. Від погляду на них мені стало якось легше, неначе я тут вже була не така самотня. 

 — Хай буде ця спальня, — сказала я швидко. 

— Ти ж ще навіть інші не подивилась, — почула я голос Вадима за спиною. — Впевнена? Та, що навпроти, має велику джакузі. 

 — Мені подобається ця, — відповіла я. Кімната була не дуже велика, і виглядала затишнішою, ніж та спальня, з якої ми тільки що вийшли. І ще мені сподобався теплий золотавий колір штор, від якого здавалося, що в кімнаті завжди сонячно. 

— Добре, — кивнув Вадим. — Тоді будемо сусідами. І я зможу лишитись в своїй спальні, я цьому радий.

Думка про те, що він буде жити тут, за стіною, чомусь схвилювала мене. Я не могла зрозуміти, що відчуваю до свого чоловіка, це було якесь почуття, яке не мало назви. 

— Мені  вранці приготувати сніданок? — запитала я, згадавши, що, певно, це входить в обов’язки дружини. 

— Якщо є бажання, — він знизав плечима. — Чесно кажучи, я зазвичай їм щось швидкого приготування на сніданок, типу яєшні. Готую сам. Обідаю і вечеряю в ресторанах або на доставці. Але, певно, це не дуже здорове харчування. Може, треба найняти куховарку.

— Я вмію трохи готувати, — сказала я. — Тато казав, що жінці необхідно все робити самій, ну, в нього такі консервативні погляди…

— Якщо є гроші, то робити щось самій треба тільки тоді, коли цього хочеться. Я не буду тебе ні до чого змушувати. Якщо хочеш готувати — можеш готувати. Але якщо набридне — наймемо куховарку. 

— Добре, — сказала я.  — Тоді о котрій має бути готовий сніданок? 

— Я маю вийти десь о девʼятій. Можемо поснідати о восьмій тридцять, — запропонував Вадим. — До того прийму душ. 

 — Так, я приготую все на восьму тридцять. А обід і вечерю готувати, і на котру?