Глава 1. Найгірша ніч в моєму житті...

Марія

Я сиділа на ліжку і дивилася та весь той погром, що влаштував у кімнаті мій новоспечений чоловік. Зараз мені найбільше хотілося опинитися вдома, бо хоч батько і  ставився до мене холодно, та принаймні я завжди знала, що від нього чекати. Я знала, що коли поводитися тихо і в усьому слухатися, не створювати проблем — то  з батьком можна було співіснувати. А Вадим здавався мені якимось монстром, дії якого неможливо було прорахувати і передбачити наперед. Недарма про нього розказували всяке…

Я почула за вікном ревіння мотору, що пролунало дуже гучно зважаючи на те, що скрізь панувала нічна тиша. Будинок, який я тепер мала називати нашим, стояв далеко від центру міста, у лісі, де були такі ж маєтки багатих людей на закритій території, куди було заборонено вхід стороннім. Тому в цю пору чувся тільки шум вітру та шелест листя дерев за вікном, і цей звук двигуна пролунав як постріл. 

Я зіскочила з місця і чавлячи ногами в святкових туфлях на підборах, рештки вази та розкішних букетів, які нам надарували на весілля, підбігла до вікна. Тільки встигла побачити фари автомобіля, які віддалялися, машина вже проминула відчинені ворота і виїжджала на дорогу. Поскільки в будинку були лише ми з Вадимом, ну, і ще охоронці десь на території, то я зрозуміла, що скоріше за все, це поїхав кудись серед ночі мій чоловік. Мені стало страшно, шкіра відразу покрилася мурашками. 

Я уявила, як він повертається з чимось небезпечним для мене — може, зброєю? Хтозна, що йому збрело в голову, може треба замкнути двері? Тому швиденько перебігла від вікна до дверей і замкнула їх. Звичайно, замок був дуже ненадійний, та й у Вадима, скоріше за все, був від нього ключ… Але я вирішила, що не буду зараз думати про це. 

Я почувалася дуже втомленою і виснаженою. Коли раніше уявляла собі своє майбутнє весілля, ніколи не могла подумати, що воно буде таким. Здавалося, батько поспішав мене позбутися, а Вадим не особливо радів нашому одруженню. Ми оформили шлюб в останню годину роботи РАЦСу, і на церемонії нікого не було. Потім Вадим сказав, що має з’їздити на роботу, і залишив мене в цьому будинку, який здавався мені порожнім і холодним, незважаючи на те, що насправді в кімнатах було тепло і стояли сучасні меблі. Та все одно я почувалася некомфортно і весь час, поки його не було, просиділа на одному місці, не наважуючись кудись піти чи до чогось торкнутися. 

Але найгірше було, коли він повернувся… Мені не хотілося думати про це, і про його гнів від того, що я поводилася неправильно. І про те, що коли він повернеться, то той гнів нікуди не зникне, а може, ще й посилиться… Але до того часу мені треба було хоч трохи перепочити, бо я відчувала, що ноги вже відмовляються мене тримати. 

Тому я роззулася і лягла на ліжко прямо у весільній сукні, мені було страшно її знімати. Варто було заплющити очі — і я тут же ніби провалилася в сон, певно, моя свідомість відключилася внаслідок перенесеного стресу…

***

Це був дивний сон, бо з одного боку, я розуміла, що сплю, а з другого — була впевнена, що все це відбувається насправді. Бо це дійсно так і було в реалі, тільки кілька років тому, коли мені ще тільки-тільки виповнилось шістнадцять.

Тоді батько вперше взяв мене на прийом “для дорослих”, бо до того залишав удома, кажучи, що я ще мала. А цього разу завів мову про те, що дівчині важливо знайти “правильного” чоловіка, щоб нічого в житті не потребувати, але я ці нотації пропускала мимо вух, тільки кивала і піддакувала, як завжди, коли він виховував мене. 

Тоді він дав мені грошей, щоб я купила собі якусь “пристойну” сукню і запросила візажиста з парикмахером перед самим прийомом, і я, будучи зовсім недосвідченою в цьому плані, вибрала вечірню сукню, яка мала досить викличний вигляд. Але хоч вона і не сподобалася батькові, так само як і мій макіяж, та вже не було часу щось змінювати, тож я так і пішла на цей прийом — у сукні і з макіяжем, які робили мене на вигляд старшою років на три, а то й п’ять. 

І тоді я вперше побачила Вадима. Я стояла сама в кутку залу, бо нікого тут не знала, а батько десь відійшов. Побачила, що до мене наближається якийсь чоловік, який здався мені дуже привабливим, схожим на якогось кіноактора. При погляді на нього, у мене сильніше закалатало серце, і я відчула, що червонію.  Все ж я думала, що він пройде повз мене, але він зупинився прямо переді мною 

— Потанцюєте зі мною? — він простягнув мені руку і усміхнувся. 

Я не знала, що належить казати в таких випадках, тому тільки мовчки кивнула і, здається, почервоніла ще більше. Добре, що на моєму обличчі був товстий шар тонального крему, і Вадим того рум’янцю не побачив…

Ми вийшли на місце для танців, він легенько обійняв мене за талію і зазирнув в очі, від чого я ще більше знітилася. 

— Ви дуже красива, не бачив вас на прийомах раніше, — сказав він. 

— Я вперше на прийомі, — все ж спромоглася я на відповідь. 

— Вже з кимось танцювали тут? — він продовжував гіпнотизувати мене своїми очима.

 — Ні, ми недавно приїхали, — я поглянула в бік, куди пішов батько, але його все ще не було. Подумала, що якщо він побачить, що я танцюю, то розгнівається. 

— Одружені? — здивувався він, одразу кинувши погляд на мої пальці, певно, шукав там обручку.

Я хотіла сказати, що ще ходжу до школи, але мені чомусь стало соромно за це.