Розділ 28. Пальці в попіл

Жако

Я й не думав, що мене залишать без катувань. Я цього чекав. Але я не сподівався, що — ледве жива! — вона почне кричати, що я її чоловік, вони не можуть мене зачіпати, вони… не дали їй далі кричати. Я залишився сам. Розпач. Безнадія. Пітьма. В’язнична камера у глибоких підземеллях Вербано. Світу, захопленого чужими душокрадами. З чужою нелюдськістю. Чужим імператором. Чужою Найкращою. Яка буде допитувати Астарру.

Я висів на ланцюгах, заковтуючи приреченість та спрагу.

Я — народжений вільним та з магією, на два роки загнаний в рабство, помру в ланцюгах, захований під каменем, бажаючи тільки, щоб мою рабовласницю не сильно катували. Я вже, мабуть, розум почав втрачати. Моя рабовласниця… Моя Астарра. Я не мав за неї хвилюватись. Я не мав пригадувати кожну найменшу ласку, яку вона до мене проявляла — замість вкотре познущатись. Я не мав… бажати, щоб вона врятувалась.

А може, це вона так наді мною попрацювала. Може, все це була її гра — і я вже падаю під її клятими чарами, якими вона одного за одним кидала собі під ноги Верховних, Сонцесяйних та імператорів. Я… тільки думав про те, що до неї вже начебто ніколи не повернеться пам’ять. Вона не знатиме, що я її раб. Вона буде тією самою прекрасною богинею, перед якою жоден не здатен встояти — але вже не жорстокою, не бездушною, без того, що робило її… Астаррою? А тільки Асею.

І мені подобалася та її частинка, яку можна було назвати Асею.

Усі ці два роки. І весь цей короткий, швидкоплинний час, коли вона себе не знала та вірила в мої слова. Слова… брехуна, який рвався тільки виживати. І слухав, як розбиваються об темряву кроки, що наближаються до його камери. Як руки вже не слухаються, занімілі в ланцюгах.

Як двері відчиняються — і на порозі застигає кат.

***

Ася

Час наближається до кінця. Вона мене питає, та я не можу нічого сказати, бо в мені нічого немає. Моя голова пуста. Я втратила пам’ять. Я нічого їй не скажу — і вона накаже його катувати. Мого чоловіка, мого Жако. Я не розумію, чому вони вважають, що я якась Найкраща — у чому найкраща, серед кого найкраща?.. — якщо він сказав, що я просто його дружина, і ми разом тікали. Імператор украв його магію — як я можу на нього працювати? Як я можу їх лякати, якщо я без зброї, без магії, не здатна стояти на ногах, закута в ланцюгах?..

Жінка, яку вони називають Найкращою, зривається:

— Мені набридли ці ігри, Астарро. Якщо той жалюгідний маг — «твій чоловік» і ти його кохаєш, то я власноруч притулю твоє вухо до віконечка, з якого ти почуєш, як він буде кричати.

Ця жінка не знає, що двадцять охоронців, які знаходяться у цій кімнаті — уже не слухають її наказів. Ця жінка не знає, наскільки мені не подобаються погрози моєму коханому Жако.

***

Аррантесохіс

Я вимастив пальці в попіл від того, що колись, ймовірно, було двадцятьма та одною живою істотою. Наскільки ж вони її озлобили, що вона навіть не залишила їх мені для допиту чи для того, щоб я кинув їх, зламаних та скованих, їй в ноги. Наскільки можна було бути наївним, щоб сподіватись, що вона не порушить мою заборону.

Тисячолітня помилка, чужа імперія, замах на мій трон.

Несподівано зручна диверсія — якраз тоді, коли нас розриває запал майбутнього бою, підготовка, очікування удару з будь-якого боку. Вони вирішили бити одразу ж по моїй найсильнішій опорі. Саме Найкраща найкраще здатна захистити імперію та імператора — саме Найкращу вони першим кроком відрізали від магії. Колись великий лорд Айрон, найбільший воїн на варті від душокрадів — тепер просто використаний важіль у руках таких самих душокрадів, тільки ворожих до нас. Вони підсунули йому Артефакт, дали відірвати свою магію назад. Вони сподівались, що він знищить Астарру — Найкращу без магії, без сили, без плану.

Смішні вони, направду.

Смішний цей Айрон, якого закинули додому ворожими руками, щоб він продовжував дзижчати нам комариком, з’єднався з Верховним — що заховався під землею, як кріт. Кріт, здатний встановити магічні перегородки у своїх темних норах. Так, наче ми не виморимо їх звідти голодом, розпачем, холодом — навіть якщо виморювати доведеться роками.

І зовсім не смішна… Астарра. З її надзвичайною спрагою відчувати, ризикувати, навіть страждати. Боролася з Айроном — і випадково провалилась у Вербано. Ховалась там від ворожих душокрадів — і випадково потрапила в пазурі їхньої Найкращої. Тремтіла перед ними, в ланцюгах, безсила, без магії — і випадково їх всіх повбивала, аж я зараз розтирав їхній попіл між пальцями.

Скільки ж випадковостей на один раз!

Випадковий вибух енергії такого потенціалу, що зрушився полюс магії Вербано — і статично прокладені розломи світової матерії почали відчинятися в інших місцях. Не тих, де вони розставили засідки — і знищували наші групи раз по раз.

Випадкове знищення їхньої Найкращої — яка координувала всі їхні напади, була вістрям їхньої воєнної кампанії та першим, найміцнішим щитом їхнього імператора. Потрібен час, щоб оговтатися від такої втрати. Назначити нову Найкращу, спрацюватись, звикнутись до того, що вона вже ніколи не буде такою, як попередня Найкраща. Її методи будуть інакші. Її методи не одразу почнуть працювати.

Втрата Найкращої — найкращий час для нападу. Для знищення цієї псевдоімперії із псевдоімператором.