Розділ 19. Отруйник

Жако

Що ж, отримані відомості на мить вибили мене з колії. Астарра повернула голову в мій бік. Злегка усміхнена. Схожа на жорстоку, нелюдську богиню — з якоїсь недолугої причини зачинену в людській плоті. Вона вперлася в мене очима, ледь-ледь хитнувши келих у руці. Так і не зачеплений, повний по вінця. Коли вино в ньому таке вишукане та відбірне, що здатне вбити з однієї краплини.

І весь цей час якийсь зашуганий ментальний маг читав мої думки.

І тепер вона дивилася на мене невпинно, вбираючи кожну реакцію, що відіб’ється в мене на обличчі. Що ж. Я подарував їй усмішку — таку ж невинну та звабливу, як і раніше. І подумав, так голосно й чітко: «Не заважай мені, якщо не дурний. Якщо в мене вийде, ми вдвох звідси виберемось».

Він кліпнув. Астарра хмикнула та повернулась в його бік. Натягнута мить. І ось її рука піднесла келих вище. Притулила до губ, щоб надпити…

— Ні! Там отрута, не пийте! — заволав він, як дурний.

Справді дурний. Я скривився. Астарра опустила келих вниз із театральним придихом. Менталіст продовжив говорити:

— Я клянусь вам, там отрута. Він хотів вас отруїти! У нього до вас глуха ненависть на душі. Я ще не бачив страшнішої. Він тільки й думає про те, щоб вас вбити. Вбити і звільнитись. Він хотів зі мною зговоритись. Він…

— … гадки не має, чого цей екземпляр обпився, — скривився я ще більше. — Все, що він каже — брехня та нісенітниця. Викиньте цього ментального мага. Не функціональний він у вас якийсь.

— Справді? — у кутиках її вуст залягли смішки.

— Справді. Голову дам на відсіч. Вино вишукане, неймовірне й чисте. Не вірите — надпийте.

Сайтар знову викрикнув:

— Не пийте!..

Вона зайшлася сміхом. Таким дзвінким та мелодійним. Таким чарівним… Як він може належати їй, найбільш жорстокій та нелюдській істоті на світі — я ніколи не міг зрозуміти. Вона перекинула ніжку на ніжку. Вперлася в мене очима.

— Жако, — так усміхнено й грайливо, — якщо ти кажеш, що вино вишукане й чисте, може, ти хочеш його надпити?..

— Що ви, мі’алі. Ви ж знаєте, що я не терплю почуття сп’янілості.

— Жако, милий. Якщо ти надіп’єш краплинку, тобі не загрожує ніяке почуття сп’янілості.

— Ні, мі’алі. Це мій принцип. Ніякої краплинки.

— І все ж я прошу тебе, Жако. Надпий, — простягнула той келих мені у руці.

— А знаєте, — видав. — Я знайшов рішення. Хай Сайтар надіп’є — і все зрозуміємо.

Він мало не гепнувся зі стільчика.

— Ні!..

Астарра знову хмикнула. І вилила вино на долівку. Кривавою плямою воно розлилося по несариту. Скривавлені залишки моєї надії на сьогоднішнє звільнення. Усмішка з грайливістю зійшла з її обличчя. Залишився тільки погляд людини, у якої немає душі. Вона відставила келих вбік.

— Пляшці, мабуть, організую видне місце та підпишу «спроба номер триста тридцять три».

Я видихнув.

— Що, дійсно? Не впевнений, що їх було аж стільки.

— І я не впевнена. Наймемо якусь людину, щоб вела їм лік?

— Я готовий приступити просто цієї миті! — Сайтар видав.

Я знову скривився. Астарра… випустила тіні. Справжні, матеріальні тіні — що промайнули повз так швидко, як вітер, та розчахнули двері без зусилля. Звідти виступила ще одна тінь. Уже людська. Тобто, не людська, а душокрадна. І я вже здогадувався, що зараз станеться. Оці голодні очі я дуже добре знав. Як і кожен полонений душокрадами маг.

— Ви кличете мене, мі’алі? — скрадливий шепіт на вустах.

— Кличу, — підтвердила вона. — Забирай.

І… для незвичного ока нічого не сталось. Тільки Сайтар зігнувся навпіл, задихаючись. Тільки Сайтар міг відчути, що сталось. І ще той душокрад — завжди зголоднілий, пожадливий, з нижчої касти. Таких завжди тримають без магії, щоб у потрібний момент вони були безвідмовно готові її витягати.

І саме такий момент трапився зараз.

Зашуганий ментальний маг залишився без магії. Тепер він вже не зможе ритися в мене в думках. Ми з ним стали такі самі. З тією тільки маленькою різницею, що його зараз витягнуть з кімнати, а я залишуся тут виживати.

— І його також забирай, — махнула Астарра.

І його забрали. Душокрад, настільки ощасливлений та радий, що на внутрішньо знищеного мага, який ще досі задихався, йому було зайвим звертати увагу. Він швидко виволік його з зали. І ми швидко залишились з Астаррою сам на сам. І з вуст її швидко зірвався очікуваний наказ:

— На коліна, Жако.