Розділ 6. Чужі крики

Сайтар

«Сайтаре, вони запхали кляпа мені в рота».

«Сайтаре, вони натягнули мішок мені на голову».

«Сайтаре, вони зав’язали мені навколо шиї мотузок і тягнуть мене за нього».

«Сайтаре, я не бачу нічого і падаю, і той мотузок мене душить, я задушусь по дорозі».

«Сайтаре, тут сходи, я не можу йти по сходах, вони тягнуть мене за мотузок…»

«Сайтаре, ти був… хорошим хлопцем…»

«Сайтаре, я відчуваю сонце».

«Сайтаре, вони зняли з мене мішок. Я нічого не бачу. Я, як сліпе кошеня».

«Сайтаре, вони приковують мене до стовпа».

«Сайтаре, вони з мене знущаються».

«Сайтаре, з мене ще ніколи так не знущались».

«Сайтаре, я не знаю… нащо мені жити це життя».

«Сайтаре, скажи, що ти живий. Гукни мені з вікна».

«Сайтаре, Сайтаре, Сайтаре…»

Я чув кожне подумане ним слово. І не міг зробити нічого. Ні прийти йому на поміч, ні гукнути бодай щось. Сидів, прив’язаний до крісла, також з кляпом в роті. У власному кабінеті. Давлячись іронією. Читаючи всіх, кого можу.

Це я наказав відчинити наше сховище. Одне з багатьох.

Знав, що інші відчиняли також…

Знав, що інакше — смерть від холоду, спраги й голоду.

Знав… що сталось біля найголовнішого, найціннішого сховища. Лорд Айрон зробив помилку. Я не відвадив його від цього. Я пропустив… душокрадку в нас під носом. Я — призначений для моніторингу іншосвітної загрози!

І я — прив’язаний до власного крісла, з кляпом в роті.

Вони схопили мене, як багатьох, та принаймні не били до непритомності. Я знав, що й не битимуть, бо для мене щось інше заготовлене. Особливо знущальне. Особливо… болісне? Я намагався пробити їх заїданням, розмовами, щоб вони подумали про це «щось», та в їхніх головах — лише наказ не бити мене до непритомності. Щоб я був притомним. Щоб… читав усі голови? Відчував усе до сказу болісно? Кожну думку, кожне слово. Кожен крик, який зривається від болю.

О… Вони не забрали мою силу свідомо.

Їхня Найкраща наказала їм навіть не дивитись в її сторону. Та вони й не дивились. Моя сила небойова, при нападі — непотрібна нікому. Моя сила — крики, що лещатами стискають мені голову. Я вмів відмикати її, коли захочу. Та розучився — просто тут, просто зараз, коли прагнув цього так болісно!

Ні, я мусив знати, що коїться. Мусив бути озброєний.

Я перемикався між головами блискавично, ще задовго до того, коли поразка нашого світу стала невідворотна. Замок ще тільки готувався до бою, армія ворога ще тільки наближалась до нього — а я вже був всюди та в кожному. Я чув, що воїни налякані, як ніколи. Чув, як вони підбадьорюють одне одного, кажуть, що лорд Айрон не допустить такого. Із великим лордом Айроном — тільки до перемоги. А великий лорд Айрон… біг рятувати бездушницю, рабиню, що так збайдужіло розкинулась у покоях. Навіть не намагалась добратись до сховища.

Я читав їй голову. Я чув кожне подумане нею слово.

І жодного — що хоч би разок наштовхнуло на щось схоже на акторство, зраду, брехню, змову!

Вона була просто дівчинкою, зламаною від болю. Просто дівчинкою, що потрапила в цей світ випадково. І спопелилась від натиску його полум’я.

О, Небо й зорі! О, Прадавнє слово!..

Я пропустив душокрадку в себе під носом.

Вона вдарила Артефактом просто об підлогу. Розбила його на тисячі шматочків, які вже не склеїш ніколи. Вирвала з лорда Айрона саме його нутро. І кинула його собі під ноги. Я чув кожне сказане нею слово… І його також. Як він просив смерті, а вона сміялась — так холодно й моторошно. Вона не подарує йому смерті ніколи. Бо ж його сила їй надто сподобалась. Його сила — запорука того, щоб я не хвилювався за його кляту голову. Яку він вже радий пустити на порох…

Він знепритомнів.

Я дав наказ відчиняти сховище. Всі довкола попадали від болю, у всіх видерли нутро. У всіх… крім мене одного. Мене скрутили, стягнули мені руки мотузкою до болю. Зірвались від моїх заїдань та розмов, запхали мені кляпа в рота. Кинули до власного кабінету. Прив’язали до власного крісла за власним робочим столом. І залишили мене одного.

 Щоб я з жахом вслухався чи не наказали їм про мене ще чогось. Щоб від знемоги провалювався в сон — і виринав, від болісного крику мені в голову. Від вирви страждання, жаху й відчаю навколо. Від кожної зламаної, роздертої долі.

Найкраща була задоволена.

Вона провернула все це бездоганно, без жодної тріщинки, без жодної помилки. Їй подобалася нова сила, що лоскотала її продірявлене, бездушне нутро. Подобалось, коли всі падали їй в ноги. Подобалось… робити боляче, боляче, боляче. І вона планувала робити боляче по повній. Всотуючи. Насолоджуючись.

Вона сиділа, розкинувшись на троні.

Біль за болем, біль за болем… Раптові дарування волі? Цілитель їй подобався. Можна було обійтись і без того, щоб робити йому боляче. Натомість насолоджуватись, яка ж вона іноді буває справедлива, хороша. Зовсім недовго.