Розділ 16. Перше побачення

— Ти будеш заливати в мене шампанське, поки мене не почне розпирати, і я вибухну від неможливості стільки в себе вміщати?

— Ну… майже, — сказав Даріан. — Власне, я мав на увазі побачення.

— Побачення?! — ахнула я.

— Ну, так. Я чув, що у твоєму світі саме з цього починають.

— А у вашому — зі одяго-зривання?

Даріан заусміхався. Вогники в його очах стали пекучими аж надто.

— Коли як… — сказав. — Ти чому надаєш перевагу?

— Побаченню, — видала одразу ж.

— Ну, й прекрасно!

Він підкотив до мене столик із шампанським, вмостив мене на подушках. І поки він мені допомагав… я б воліла, щоб це була та служниця, похилена й німа. А не він з його руками — такими сильними й гарячими до краю. Вони навіть через одяг мене обпікали. Навіть так примушували мене вклякати, застигати.

А він це бачив.

Він — усміхався.

— Зручно тобі, Асю?

— Бувало й краще.

— Що не так?

— Твоя присутність, Даріане.

Він засміявся. Гаряче так… Гаряче й хрипкувато.

— Це ж буває! Прислати тобі когось іншого для побачення?

— А є варіанти?

— Немає, — відтяв. — Тримай своє шампанське.

Я навіть не ворухнула руками.

 — Зарано. Побачення так не починається.

— А як же? — скинув бровами. — Ти вже вибач мені за незнання… Я у традиціях вашого світу неідеально розбираюсь.

— Мінімально, я б сказала.

— Є простір для зростання! — знову засміявся. — То з чого ж нам почати… Асю?

Я видала:

— Представся.

Сказати, що він здивувався — це нічого не сказати. Я все-таки вміла дивувати.

— Це ти зараз насміхаєшся, Асю? Чи у вас таке справді буває, що двоє абсолютно незнайомих людей, які навіть імені одне одного не знають, приходять на побачення — і вже там називаються?

— А що не так?.. Знайомство онлайн, знайомство через родичів, як у турецьких серіалах — не чув такого, Даріане?

— Чую вперше — і вражений.

— Ну, то називайся.

— Хах… Дуже цікаві твої спроби нас одне з одним віддаляти, коли в нас уже така довга й пристрасна історія кохання. А ти будеш вдавати, ніби імені мого не знаєш.

— Перше побачення, Даріане, — видала я. — Ну, тобто, я хотіла сказати, о незнайомий красеню!

— Ну, як скажеш.

Він дивився на мене незвичайно — з якимось незрозумілим, непотрібним мені запалом. І ніби дитячою радістю, що я назвала його красенем. І так… так, ніби приковуючи мене всю разом до того, що його вуста скажуть далі.

— О, чарівна панно! Цього чарівного дня та чарівної миті, на яку ми всі чекали, я радий нарешті вам представитись. Я — лорд Даріан Вогненний, Вартовий цього світу й віднині — Вартовий ще вашого серця… і бездушності, мила. Бо ж душею тебе всесвіт не нагородив.

Я тільки хмикнула. Як мило, що цей лорд Вогненний вирішив ще раз мені тикнути, що за уявленнями його світу я не маю душі. І тому приречена на рабство вічне.

Я представилась у відповідь:

— Ася. Анастасія. Поцуплена тобою рабиня.

— Отже, — він сплеснув. — Асю-Анастасіє! Тепер ми вже можемо келихи перехилити?..

— Звісно ж, ні. Розкажи мені про себе. Хто ти, чим ти жив. До того, як мене перестрів — і я стала всім, чим ти міг би жити.

— О… — дивився на мене пильно-пильно.

Був так близько-близько. І говорив так, щоб тембр його голосу я відчувала кожною своєю фіброю:

— До того, як я тебе зустрів… я ж не жив нічим. Так собі, бездушників ловив. Перевіряв їх на загрозливість нашому світу.

— Ту саму, про яку так волає лорд Айрон? То не така вона вже смішна й нереальна, що ти також на неї перевіряєш?

— Практично нереальна, — мовив Даріан. — Але ж це моя посада. Мушу я імітувати її виконання.

— І всі ті рази, що ти імітував… жодного разу..?

— Жодного, — видав Даріан. — І в лорда Айрона також. Якщо тобі раптом цікаво.

— То чому ж ви тоді перевіряєте? І чому тільки бездушників, а не всіх підряд?

— Бо це… не стосується тебе, Асю. Хіба ми не про мене мали розмовляти? Не про те, який я бездоганний та прекрасний?

Усмішка, яку я натягнула, була така бездоганна та прекрасна — що він ще такої не бачив.

— Повинна ж я більше дізнатись про світ, в якому ти проживаєш. Щоб краще тебе самого пізнати.

— Ні, не повинна, — всміхався. — Хіба тобі недостатньо буде того, що я сам про себе скажу? Ось, наприклад, зараз. І світу стосується якраз. Я поділюся з тобою… однією традицією, яку я поважаю. Традицією, що має відбуватися після першого побачення.