Розділ 9 "Не та кого шукав"

Із самого ранку ці троє покинули мене і пішли у світ людей на пошуки справжньої Стасі. Чесно кажучи, я й сам хочу, щоб вона повернулася — не думав, що колись це скажу, але я сумую за нею. Нехай краще буде вона, я готовий її прийняти... тільки б ця зникла назавжди.

​Ох, ця жінка не давала мені спокою цілий день: бігала за мною і постійно натякала на близькість. Мені ж навіть дивитися на неї противно! Невже вона думає, що, крадучи  чуже тіло, можна стати іншою людиною?

​— Голубчику, ну ми ж тут самі, чому б нам не піти в спальню і не побути там на самоті?.. — підморгнула вона мені.

— Але ми і тут на самоті.

​— Ох, любий, ти не розумієш, про що я, тут же немає ліжка!

​І що мені тепер робити? Ну точно не те, що вона пропонує. Думай, Рейнере, що сказати...

​— Розумієш, люба, ми не можемо цього зробити. Невже ти забула? Це ж твоя ідея: до весілля — жодних поцілунків. Ти ж виросла у світі людей, там свої цінності, і ти хочеш їх дотримуватися, а я підтримую тебе...

​— Що? Ой... я й забула. І що ти зі мною робиш? Давай забудемо, що я сказала! Кому потрібні ці цінності, ми ж не у світі людей...

​— Ой ні, я так не можу! І взагалі, що з тобою? Ти ж так мене благала зрозуміти тебе і твій вибір, а тепер сама хочеш усе зруйнувати?

​— Ну так... ти маєш рацію, я ж так тебе благала... Ох... Тоді нагадай мені, а коли у нас буде весілля?

​— Ой, ну із цим ти взагалі не поспішаєш. Ти ж ще така молода, яке весілля?..

​— Що, молода?! Ой, давай швидше зробимо все, що я хочу, ну я ж не можу так довго змушувати тебе чекати!

​— Та ні, не бійся, я готовий чекати так довго, скільки ти захочеш. А тепер у мене є справи, а ти йди відпочинь, бо ти все забуваєш... думаю, це втома.

Після моїх слів вона розлючено піднялася нагору. І де носить цих трьох? Я так довго не витримаю: ця жінка змушує мене зв'язати її і десь сховати, щоб очі мої її не бачили!

​Я ходив по кімнаті, намотуючи кола в довгому очікуванні, і сподівався, що вони знайшли її. Нарешті портал відчинився. Усі троє вийшли, і я завмер, чекаючи, що Стася вийде слідом, але її не було.

​— Тільки не кажіть, що не знайшли її.

​— Ні, ми шукали всюди, але так і не змогли вийти на її слід, — сказав Кейр.

​— Ні-ні, я сам піду і знайду її! А ви залишайтеся тут із цією навіженою, а то я вам кажу: ще один день побуду з нею — і вб'ю її! Мартіасе, ходімо.

​Ми увійшли в портал. Хоч я й не знаю цього світу, та я знайду її, обіцяю. А потім подивився на Мартіаса і сказав:

​— Невже ти не можеш чарами її знайти? Хоча б у радіусі кількох метрів...

​Мартіас подивився на мене, а потім відповів:

​— Думаю, можемо спробувати шукати не саму Стасю, а її вовка. Якщо я використаю ваш зв'язок, ти зможеш її відчути.

​— Давай, роби це!

​Мартіас випустив у моє тіло якесь світло. Спочатку я нічого не відчував, але потім уловив слабкий відгук вовка — вона десь у цьому світі! Це вже хоч трохи радувало. І чому не можна було так раніше зробити?! — йшов я і ворчав на Мартіаса. Той мовчки крокував позаду.

​Чим довше ми йшли, тим сильнішими ставали поштовхи. І ось я відчув такий різкий відгук, ніби вона зовсім поруч... Але де?

​«Готель „Плаза“» — вивіска яскраво світилася в нічному місті.

​І тут я помітив, як четверо охоронців виштовхують на вулицю якусь стару жінку. Я вже хотів було піти в інший бік, та мій вовк заревів. Стася тут поруч! Та чим ближче я підходив до старої, тим сильніше ревів мій вовк. Я стояв і не міг у це повірити — ніхто мене не попереджав про таке... Стасю?

Стара подивилася на мене, а потім вигукнула:

​— Рейнере, це справді ти?..

​Побачивши нас, охоронці одразу відпустили її, а потім кинули:

​— Краще дивіться за своєю бабусею, вона хотіла прокрастися до нас в готель...

​Я стиснув руки в кулаки і вже хотів вдарити цих нахаб, але Мартіас вийшов уперед і театрально вигукнув:

​— Ой, бабусю, де ж ти була? Ми так довго тебе шукали!

​— Ой, онучку, я загубилася... Ох і стара моя голова, — вона повернулася до чоловіків і додала: — Прошу вибачення, я заплуталася...

​Ті махнули рукою і пішли геть.

​Стася стояла й дивилася на нас, а ми, чесно кажучи, не приховували свого подиху й шоку. Я штовхнув Мартіаса в бік:

​— Ти знаєш, як це виправити?

​Та у відповідь почув:

​— Ти думаєш, я всемогутній? Я вперше таке бачу...

​— Ходімо, — сказала Стася.

​— Куди? — запитали ми в один голос.

— Куди-куди, в Гекатію! Я повинна знайти цю стару і повернути їй її тіло. Ну чого ви так дивитеся на мене? Не можете намилуватися чи що?

​— О, впізнаю тебе, ти справжня Станіслава!

​— В якому сенсі — справжня?

​— Ну... у будинку в Кейра є ще одна Стася, і скажу тобі, виглядає вона привабливіше, ніж ти...

​— Отож! От і залишився б із нею, раз у неї немає крові Ігната! Чого прийшов за мною?

​— Ой, ходімо, розповіш нам усе вже в Гекатії...