Розділ 7"Чужа"

Рейнер

​Я дивився на поведінку Стасі й на те, як вона клеїться до Кейра. Що ж вона задумала? Невже саме його вирішила спокусити? Злість підіймалася вгору, я вже хотів зупинити її й спитати, чого вона домагається. Та коли вона назвала мене «любим», я був у шоці. Після цих слів вона кокетливо підійшла до мене, почала торкатися моїх рук і плечей, а я просто не міг повірити в те, що відбувається. Мій вовк взагалі не реагував на свою пару! Але як таке можливо? За два роки я відчував її, навіть якщо вона була за кілька метрів від мене, а тут вона мене торкається — і я нічого не відчуваю.

​І поведінка її дивна: якби я сам на власні очі не бачив, що це вона, то ні за що б не повірив, що Стася може подібне витворяти. За ці два роки вона навіть не намагалася зблизитися зі мною, а тепер так відверто чіпляється... Я відштовхнув її, а потім закричав:

— Та що ти таке витворяєш?!

​— Рейнере, любчику, чого так злишся на мене? Ах, це напевно все через мою довгу відсутність, ти ж мабуть хвилювався за мене... Ох, пробач мені за цю витівку, пробач! Скажи мені, солоденьенький, як мені спокути свою провину перед тобою? Я зроблю все, що скажеш.

​— Якщо зробиш усе — тоді відстань від мене.

​— Любчику, цього я не можу зробити, ми ж пара, ми повинні бути разом назавжди...

​— Та який я тобі... — почав був я, але тут Мартіас перебив мене:

— Рейнере, Кейре, там на вулиці щось відбувається! Мені здається, що на нас хтось напав. Ходімо подивимося. А Лаура нехай наглядає за будинком і Стасею — якщо щось, вона зможе всіх захистити.

​Я знав, що ніякого нападу немає, але ми всі мовчки вийшли на вулицю.

​Відійшовши досить далеко в ліс, я подивився на Мартіаса, а потім запитав:

— Що таке трапилось, чому ми повинні були вийти?

​— Трапилось те, що це не Станіслава.

​— Про що ти? — засміявся я вголос. — Та це ж вона, ти що, не бачиш?

— Рейнере, а скажи, як твій вовк реагував сьогодні на неї?

​— На диво спокійно. Я нічого не відчував...

​— І ти після цього впевнений, що це вона? Кейре, скажи, що ти відчуваєш поруч із Лаурою?

​— Ну, відчуття після того, як я поставив мітку, трохи змінилися, але скажу так: якби Лаура робила зі мною те саме, що тепер витворяла Стася із тобою, я б із розуму зійшов, а не стояв спокійно, як ти...

​— Тому що це не Станіслава, — твердо сказав Мартіас. — Я відчув у ній відьму... І я впевнений у тому, що кажу.

​— Тоді все просто, — процідив я. — Я вб'ю це стерво, а потім ми знайдемо справжню Стасю.

​— Ні, Рейнере, не можна цього робити!

​— Мартіасе, про що ти говориш?!

​— Якщо вб'єш відьму, ми не знаємо, як це відгукнеться на Стасі. До того ж це чорна магія. Перше, що ми повинні зробити — знайти справжню Стасю, дізнатися, що з нею сталося, а вже потім обдумати, що робити з відьмою.

​— А що тепер із цією робити?

​— А тепер, друже, підіграй їй, — голосно посміхнувшись, сказав Кейр. — Зроби вигляд, що ти просто в захваті від неї.

​— Я зроблю це, але якщо це ваша гра і це справжня Станіслава, то я вб'ю вас обох...

​Мартіас із Кейром у відповідь тільки голосно розсміялися. Та чорт забирай, от і ще одна халепа на мою голову! Якщо Мартіас має рацію, то в яку ж яму вляпалася ця дівчина? От дурепа мала...

Я повернувся в будинок, наздоганяючи цих двох.

​Стася, як тільки побачила мене, одразу підбігла:

— Любчику, із тобою все гаразд? Вас так довго не було, я не знаходила собі місця і дуже сумувала за тобою...

​«Мене не було хвилин двадцять, і для неї це довга розлука? Це дійсно не Стася — за два роки вона б і близько не підійшла до мене. З чого цій гордій дівчині з вибуховим характером так себе поводити?» — промайнуло в моїй голові.

​— Так, усе добре, — вичавив я із себе, намагаючись сказати це якомога ніжніше.

​Вона дивилася на мене своїми зеленими очима, ніби очікуючи на продовження. Я зібрав усі сили в кулак і додав:

— Я... також сумував за тобою.

​Вона почала радіти й сміятися від моїх слів, ніби почула те, про що довго мріяла.

​— А тепер, дорогенька, йди наверх у кімнату й відпочинь. Думаю, ти втомилася, Лаура тебе проведе.

​— Любчику, ти ж будеш тут, правда?

​— Звичайно, це і мій будинок, де ж мені ще бути...

​Лаура з Кейром подивилися на мене здивованими поглядами, але нічого не сказали у відповідь.

​За хвилин п'ять Лаура прибігла до нас і різко кинула:

— А тепер поясніть мені, що тут відбувається і хто ця самозванка?!

​Ми мовчки перезирнулися. І тут Кейр запитав її:

— А ти як зрозуміла, що це не вона?

​— А ви що, не відчули її запаху?! Вона ж смердить болотом і гниллю! А справжня Стася пахне як квітучий сад...

​Я голосно розсміявся, а потім визнав:

— Ти виявилася розумнішою за всіх нас. Я навіть не звернув уваги на її сморід, аж поки ти не сказала. Я вовк уже понад сотню років і не зрозумів цього по такій дрібниці...

​— А тепер розкажіть мені все від початку, — сказала Лаура, склавши руки на боки...

​Ти просто чудово володієш напругою! Як тобі такий варіант? Тепер сцена виглядає неймовірно динамічно, а характер Рейнера та реакція хлопців відчуваються на всі сто відсотків.