Розділ 4 "Вільна"

На вулиці відчувалася прохолода і... свобода. Уперше я відчула, що вільна і незалежна. Більше ніхто не командуватиме мною і не вказуватиме, що робити! Я повернуюся до мами й Ангели — думаю, вони чекають і переживають, де я поділася. За два роки життя тут я багато чого дізналася. Тоді я думала, що це просто нікому не потрібна інформація, а сьогодні — це інструмент для виживання. Тому, не гаючи ні секунди, я пішла до найближчої відьми.

​Ця відьма не була сильною, але на портал сил у неї достатньо. Вона не ховалася, і за гарну ціну зробить те, що в її силах — це був найшвидший варіант утекти.

​Я постукала в двері.

Мені відчинила стара, спотворена жінка — вперше бачила тут таку. Дійсно, відьма із дитячих мультфільмів, якій не вистачало тільки віника і ступи.

​Вона відкрила рота, і сморід був просто неймовірний — здавалося, що вона вже давно гниє зсередини.

— Що тобі, дитинко, потрібно?

— Я хочу повернутися у світ людей. Ви можете відкрити портал?

— Я можу це зробити, але чим ти мені заплатиш?

​Єдине, що в мене було цінне — це золотий кулон із невеликим діамантом, який мама подарувала мені на шістнадцятиріччя. Після довгих роздумів я запропонувала його.

​Відьма подивилася на нього, повертіла в руках, а потім віддала назад:

— Ні, цей сміття мені не потрібне, тут воно не має цінності.

— Але в мене більше нічого немає! — у розпачі сказала я.

— Хм, і з цим ти до мене прийшла? Іди геть, задарма не буду витрачати свої сили.

— Будь ласка, прошу вас, допоможіть! А то вони знайдуть мене, і шляху в мій світ у мене вже не буде...

​Відьма простояла довгий час у роздумах, а потім сказала:

— Дай мені свою кров як ціну за перехід. Згодна?

Без роздумів я погодилася на таку малу ціну. Що таке віддати кілька крапель крові? Та хоч усю нехай забере, аби я поїхала додому!

​Відьма аж зраділа, що я погодилася. Взяла чашу і сказала:

— Дай руку, дитя.

​Тільки-но я простягнула руку, вона різко розрізала моє зап'ястя. Я навіть не скривилась від болю — «нічого, потерпи, і сьогодні вже будеш вдома, рана затягнеться, тим паче я не людина».

​Після «оплати» стара сказала:

— Це ціна в один бік. Назад не повернеш і не проси.

— Ось і добре, я й не хочу повертатись у цей світ, тут для мене немає життя. Не бійтесь, я більше просити вас ні про що не буду.

— Угода є угода, — відповіла відьма. — Тримай своє слово.

— Яка ще угода?.. — почала була я, а потім мені вже все стало байдуже.

​Яскраве світло засліпило мої очі. Я не думала ні про що — тільки про те, що нарешті повернусь. «Мамо, скоро ми побачимось...»