Розділ 2 " Зелена сукня "

Рейнер

​Я не міг прийняти її як свою пару. Чому саме вона? Чому дочка Ігната? Я готовий пройти сотні тортур, щоб позбутися цього триклятого зв'язку. Та коли я від неї далеко — хочу до неї, мій вовк рветься назовні і мріє зробити її своєю. Але мій розум не дає мені цього зробити. Вона не просто вовчиця, вона дочка того, хто руйнував усе моє життя і життя Лаури...

​Та коли вона так близько біля мене, я не можу витримувати цей потяг. Я з останніх сил тримаюся і не знаю, як довго це ще триватиме.

​Я не розумів, навіщо Лаура запросила мене на день народження. Я не хотів іти, але якщо мене й може хтось змусити, то тільки вона. Ця маленька жінка навчилася мною керувати. Я зібрав усю свою силу волі в кулак і пішов до них відсвяткувати цей день народження. Ці жінки приносять у Гекатію все більше людських звичок, та хто я такий, щоб із нею сперечатися?

​Я увійшов у будинок — Стасі не було видно. Можливо, вона знає, що я тут, і вирішила не потрапляти мені на очі? Це було б найкраще рішення. Але тут мій вовк почав вити. Я ніби й розмовляв із Роджером, але нічого не чув. Я подивився на сходи — а там була вона. У зеленій сукні. Чорт забирай, вона так їй пасує! Широке декольте підкреслило її груди — вона вже не дівчинка, а жінка, і це плаття показало всі її форми. Зелені очі стали ще виразнішими. Вона дивилася навкруги, ніби когось шукала поглядом... Напевно, мене.

​Треба було переставати дивитися на неї. Давай, Рейнере, ти так довго тримався — не зіпсуй свою обіцянку, не зіпсуй! Ти ніколи не зробиш її своєю, пам'ятай ці слова. Та, чорт забирай, це не повинно бути так важко! Я був готовий прямо тут зірватися з місця і поставити їй мітку.

​Роджер щось зосереджено мені розповідав. Він так увлікся розмовою, що й не помітив, як я його не чую. Я дивився на нього, а перед очима стояла вона — її зелені очі, руде волосся.

​Я витримав недовго. Поглядом знайшов її і помітив, як вона виходить. Не роздумуючи, я пішов за нею — мені здавалося, що я вийшов на полювання. Постоявши кілька хвилин позаду, я помітив, що вона знову тікає. Я схопив її за руку:

​— І куди ти тікаєш?

— Рейнере, відпусти мене...

— І чому ж? Ти моя пара, я маю повне право тримати тебе за руку.

— Що ти сказав? Пара?! Та ти дивишся на мене, як на прокажену, і сам не один раз казав, що не приймеш мене...

— Так, сказав, і не прийму! Та тобі ж цього хочеться. Подивись на себе: ти одягла цю сукню, запросила мене на день народження і думала, що я не встою перед твоєю красою?

— Ти думаєш, я хочу цей зв'язок? Ти це серйозно? Я тобі огидна! — закричала вона. — І знаєш, якби я знала, що ти будеш тут, то ніколи б не одягла цю сукню, я б краще в мішку вийшла! А тепер відпусти!

​Та я не відпускав, її слова зачепили мене за живе:

— Якщо ти так одяглася не для мене, то скажи — для кого? Кого ти намагаєшся звабити своїми формами?

— Не твоє діло, для кого я її одягла! А чому я не можу привабити чоловіка? Я виросла, і з формами в мене все гаразд... Та я зваблю не одного, а кількох, зрозумів?!

​А ця руда дівчинка з вогняним характером... Скажу чесно, мені це дуже подобається. Я притиснув її до себе і поцілував. Вона спочатку впиралася, а потім повністю віддала мені поцілунок. Я обіймав її, тканина плаття охолоджувала мої руки. Я не витримав — почав обіймати за талію, це плаття зводило мене з розуму, і ця жінка була такою гарячою! Я опустився нижче, зжав її сідниці, а у відповідь почув тихий стогін.

Від почутого серце шалено стукало в грудях, вовк почав вити від задоволення і вимагав більшого: «Зроби їй мітку, зроби своєю по праву!» — лунало в голові.

​Розплющивши очі, я зрозумів, що натворив. Я відштовхнув її від себе, а потім кинув:

— Це подарунок на день народження. Вітаю.

​І з цими словами я кулею вилетів із подвір'я, залишивши її наодинці з повним непорозумінням того, що трапилося. Кейр підійшов до мене і запитав:

— Що трапилося?

— Нічого, — розлючено кинув я. — Нічого не трапилося. Це не змінить нічого.

​І з цими словами я пішов додому.

​Та, чорт забирай, як я міг так оступитися?! Неважливо. Мітку я їй не поставив, мені потрібно триматися від неї подалі, от і все...