Розділ 68

Рейнер

​Я не міг прийняти її як свою пару. Чому саме вона? Чому дочка Ігната? Я готовий пройти сотні тортур, щоб позбутися цього триклятого зв'язку. Та коли я від неї далеко — хочу до неї, мій вовк рветься назовні і мріє зробити її своєю. Але мій розум не дає мені цього зробити. Вона не просто вовчиця, вона дочка того, хто руйнував усе моє життя і життя Лаури...

​Та коли вона так близько біля мене, я не можу витримувати цей потяг. Я з останніх сил тримаюся, і не знаю, як довго це ще буде відбуватися.

Кейр прийшов до мене випити, як ми й домовлялися. І я вирішив запитати його, як він тримався, як так довго тримав себе в руках, щоб не нашкодити Лаурі. Тепер я розумію його біль більше, ніж будь-хто.

​Ми з Кейром та Мартіасом сиділи в кабінеті, розмовляли ні про що і сміялися. Здавалося, що поруч із ними я хоч ненадовго забуваю про свою Луну.

— Кейре, скажи, як ти так довго стримував себе? — запитав я, дивлячись на нього.

— Про що ти, Рейнере? Коли це я стримував себе? — здивувався він.

— Не кажи, що ти не розумієш, про що я. Як ти стримував себе і не чіпав свою Луну, коли вона була людиною?

— А ти про це... Ну, я боявся, що вона помре. Цей страх керував мною, Лаура ж тоді була людиною. А от тобі навіщо стримуватися, я не знаю. Ти так довго чекав на свою пару, а тепер не приймаєш її... Я добре пам'ятаю твої слова: «От якби в мене була Луна, то я б беріг її».

​Я загарчав у відповідь, а ці двоє тільки почали сміятися з мене.

— І що тут смішного? — вибухнув я. — Я сказав, що буду берегти свою пару, але, чорт забирай, не її! Не це дівчисько, яку виховав Ігнат! Як ви можете довіряти їй? А якщо вона з Афіною в змові, і смерть Ігната — це тільки початок?

— Рейнере, Лаура вірить їй, а я — Лаурі, — спокійно відповів Кейр. — Згадай, ми і про Мартіаса думали так же, але Лаура була в ньому впевнена і не помилилася. І не просто так він урятував нас...

— Тому що він мій брат! У нього кров нашого з Селеною батька, а не кров Ігната — цього покидька!

Тут Мартіас сказав те, чого я зовсім не очікував почути:

— У Лаурі теж кров Ігната, але ти віриш їй.

— Мартіасе, як ти можеш порівнювати дар Богині з... цим? Лаура — наша племінниця, вона наша сім'я. А ця дівчина — його дочка і її божевільної мами! Вони обидві були несповна розуму, як вони можуть народити нормальну дитину?! — я лютував.

​Я перевів погляд на Мартіаса.

— От скажи, ти ж не тільки вовк, але й маг. Можливо, є можливість розірвати цей зв'язок назавжди?

— Так, є, — відповів Мартіас.

Я вже був сповнений надії. Ось і все, я зможу позбутися цього назавжди...

— Якщо ти її вб'єш, то ваш зв'язок перерветься. Твій вовк не намагатиметься поставити мітку, і ти майже будеш вільний. От тільки для вовка смерть пари — це більше, ніж просто смерть. Ти втратиш частину себе назавжди і житимеш у муках і в повній пустоті, поки з глузду не зійдеш.

​Я глянув на нього з ненавистю.

— Ну ти й козел... І ти думаєш, я зможу її вбити?

— Ні, не думаю, — відповів Мартіас, дивлячись мені прямо в очі. — Я знаю, що ти не вб'єш її... Тому вихід один: щоб не мучити себе і її, просто прийми.

— Ні! Цього ніколи не буде! Я ніколи не прийму свою Луну! Ніколи!