Розділ 59

Лаура

​Стася жила в нас вже майже другий тиждень, мені так і не вдалось розговорити її — я не знаю, як вона сюди потрапила і що з нею коїться. Та найбільше мене хвилюють ці троє : вони дивно себе поводять, Рейнер взагалі перестав приходити до нас, я вже й не пам'ятаю, коли його бачила. А ці двоє ніби склеїлись! Ще нещодавно Кейр і чути не хотів про Мартіаса, а тепер постійно ходять удвох і про щось розмовляють — таке враження, що все життя вони прожили разом .

Майже ціла зграя в нас удома! Вони день і ніч патрулюють будинок і подвір'я — ще гірше, ніж тоді, коли мене викрала Аделаїда із Гектою. Я впевнена, що щось відбувається, але кого б я не питала, всі ніби як один кажуть, що це заради мене і моїх дітей. Мені заборонено виходити на вулицю без Кейра і Мартіаса, навіть до Марти ми йдемо через портал. Старенька не дуже радіє Мартіасу, але він відмовляється виходить із її будинку. Тому навіть їй приходиться все терпіти ..

Я помітила, що за Стасею постійно хтось наглядає: куди б вона не йшла, за нею слідують два, а то й більше вовків із зграї, і її це дуже сильно лякає. Я вже не могла витримувати це божевілля, тому попросила Кейра відвідати Рейнера — можливо, він пояснить мені, що відбувається.

​Ми втрьох прийшли до Рейнера. Я почула крики з його кабінета:

— Цього не може бути!  Невже цей слизняк вирішив піти таким шляхом . Ти впевнений, що все саме так?

Його співрозмовника я не чула.

— Та він що, з глузду з'їхав?! І ти кажеш мені, що всі погодились... Піди і знайди Кейра, скажи, що я його шукаю.

Кейр вже піднимався але від почутого що є сили побіг   до нього, а мені сказав чекати тут. Але чому? Я хотіла піти наверх, та Мартіас зупинив мене.

— Що не так? Чого ти мене не відпускаєш?

— Покажи мені будинок, я б хотів роздивитись його більш детально, виглядає дуже гарно.

— Давай я тобі пізніше все покажу, я б хотіла піднятись до дядька, я впевнена, там щось відбувається.

​ Я вже майже піднялась але пізно — ці двоє вже вийшли із кабінета.

Дядько підійшов до мене і міцно пригорнув до себе:

— Я такий радий тебе бачити! Вибач, що не приходив, у мене купа справ, та обіцяю, як тільки вирішу все, то буду навідувати тебе, як і раніше. Подивись на себе — живіт так сильно виріс! Ти вже знаєш, коли народиш?

— Мартуся сказала, що під кінець цього тижня вже народжу..

— Вже так швидко? Невже так багато часу пройшло, аж не віриться...

— Ох, дядьку, ти і справді багато працюєш... Скажи мені, що трапилось? Ви всі дуже дивно поводитесь, ви готуєте напад або хтось готується напасти на нас?

— Ні, нічого такого, просто справи зграї. Я давно цим не займався, тому й навалилась купа справ...

— Про що ти? Ти завжди все робив вчасно, звідки стільки справ? Скажіть мені, що ви приховуєте, і навіщо тобі був Кейр, якщо це тільки справи зграї?

— Ох, люба, напевно я вже старію, багато про що забув, а його я шукав — хотів почути його думку, от і все...

​— Досить уже мені брехати! Я кожного з вас питала, кожна відповідь дурніша від другої. Я вам що, схожа на дурепу?

​Кейр підійшов до мене:

— Ну не злись, так, ти нас підловила. Ми готуємо сюрприз для тебе, але ти розкусила нас...

— Сюрприз? Усі троє? — Я подивилась на них, а вони дружньо помахали головами, ніби якісь іграшки.

— Ха, і скажіть, від коли це ви стали такими близькими?

— Ти ж сама хотіла, щоб ми прийняли Мартіаса, тому заради тебе ми і стараємось...

— А навіщо повний дім вовків? Вони наче солдати ходять за мною по слідах, ціла зграя в нас вдома — навіщо вони?

— Ну, не ціла зграя, менше половини. А якщо тобі буде зле, а мене не буде поруч, що ти будеш робити?.. А так ти завжди під наглядом...

​Мене трусило від злості. Невже вони думають, що я в це повірю?  Я більше нічого не сказала. Якби я не старалась, вони не хочуть мені нічого розповідати, тому я повинна дізнатись усе сама...