Розділ 57

Мартіас

​Слова, які сказала Селена про мене, просто вдарили по найболячому. Вона знала, що я народився, і навіть після своєї смерті заступається за мене... Тепер я ще більш злий на Ігната і на себе також. Я був у нього нещодавно, хотів убити — та не вбив, а потрібно було це зробити! Він забрав Селену, і хто знає, яким було б моє життя, якби вона була жива? Чи був би я таким монстром, а можливо, вона б змінила мене... Та її тут немає.

​Тепер я знаю одне: я повинен врятувати Лауру ціною власного життя. Тільки так я розрахуюсь із Селеною за її доброту до мене...

Рейнер... Йому важко, що я тут, я це відчув ще в ту першу ніч, коли давав Лаурі життєву енергію. Та я не розумію, чому йому так боляче? Ми ж домовились, це вигідно для нас обох: вона не помре і народить дітей, а я на деякий час не відчуватиму болю... Я не розумію, що його не влаштувало? Вона тут і жива.

​Ми з Кейром повернулися до Лаури, а Рейнер не захотів — він сказав, що вб'є доньку Ігната прямісінько тут. Але Кейр заперечив і сказав, що Лаура йому цього не пробачить. Я все ж не розумію чому, але нехай буде так. Ми захистимо Лауру вдвох із Кейром — я повинен погодитися із Селеною, він сильний вовк і за своє стоїть горою...

​Лаура чекала на нас у саду. Щойно помітила нас, одразу вибігла зі словами:

— Де ви були? Ви навіть не уявляєте, як я злякалась! Я думала, що ви вже повбивали один одного... Невже щось трапилось?

— Ні, все добре, ми просто вийшли зустрітись із Рейнером, у нього багато справ...

— Невже так багато, що навіть не завітав до нас? Ви щось приховуєте, я знаю. Кейре, ти не скажеш мені правду, тому Мартіасе, скажи мені ти, що трапилось?

— Нічого, все було так саме, як сказав він...

— Ха, і це все, що ти скажеш мені? Тоді скажи — я розумію, Кейр пішов до Рейнера, ці двоє — ще та парочка, а ти що там робив?

​Ці слова мені далися важко, та я повинен був їй це сказати:

— Я хотів побачити брата.

​— Брата? Ще тиждень тому ти не хотів знати нас, а тепер заявляєш, що хотів побачити брата? І що мені тепер тобі, дядьку, сказати?

​Ці слова вдарили мене за живе...

— А що ти хотіла від мене? Я не мав сім'ї, я жив один, усі боялися мене. Як я повинен був відреагувати на те, що ми — сім'я? Обійняти вас у ту хвилину?.. Мені потрібно звикнути до цього, і, хочеш вір або ні, я намагаюсь...

​Після цих слів погляд Лаури змінився: я бачив, що вона не хотіла образити мене, та не могла мені це сказати, і я також не міг. Мені краще триматись біля неї заради вигоди, але не на таких розмовах. Я впевнений, це не перша наша розмова...

​Кейр дивився на мене, але не сказав ні слова — я побачив у його погляді, що він навіть розуміє мене...

— Ходімо, тобі потрібна енергія, не будемо все запускати до критичної ситуації.

— Супер, давай, я заберу сьогодні більше, щоб ти не міг брехати мені... — Лаура повернулась до Кейра: — А з тобою я ще поговорю! Як же шкода, що в тебе я нічого не можу забрати...

— Ти вже забрала, — відповів Кейр.

— І що я в тебе забрала?

— Моє серце, воно вже давно твоє.

​Я більше не міг це слухати і залишив цих двоїх — нехай поговорять. Цікаво, і що такого в парі, чому вони так розмовляють? Невже Кейр не розуміє, що вона робить його слабким? Великий сильний Альфа слухає всі капризи маленької жінки... Я ніколи цього не зрозумію. Ніколи.

Я піднявся нагору, роздивився весь будинок — дівчиська не було видно ніде. Прислухавшись, я відчув, як вона міцно спить... Я зайшов у кімнату і чекав на Лауру. Вони із Кейром піднялися наверх, міцно тримаючись за руки.

— Ти готова? — запитав я.

— Так, — відповіла почервоніла Лаура.

​Вона присіла на ліжко, а Кейр так і не відпускав її руку. Я почав давати їй енергію. У цей час я відчув серцебиття дітей — цей звук викликав у мені щось нове і невідоме, я не розумів, що це за відчуття...