Розділ 55

Рейнер

​Та що це таке коїться зі мною?! Я сам наполіг, щоб прийняти допомогу від Мартіаса, але коли я побачив, що вона помирає... А я, її дядько, навіть не знав про це! Якби не Мартіас, то вона була б уже мертва, і її діти теж... Та чому саме в них цей триклятий зв'язок? Він тільки нещодавно з'явився: Мартіас намагався вбити її, а тепер що виявилося? Він мій брат і її дядько...

​Я тридцять років шукав Лауру — тридцять! — але коли знайшов, то вона все одно не зі мною. У неї є Кейр, сім'я... А Мартіас як рятівник краще впорається, він навіть життєву енергію може дати їй. А що можу зробити я? Що?..

Я кричав від болю і втрати, від почуття непотрібності. Вперше в житті я так себе почуваю... Я перестав контролювати свого вовка, він узяв надо мною верх. Я бігав лісом, розривав свої лапи до крові, ричав від болю, та все одно не повертався — я не міг позбавити себе цього відчуття. Якби Селена була поруч, вона б змогла заспокоїти мене, та її немає. Клятий Ігнат вбив мою сестру, він зруйнував усе моє життя, все... Мені вже сто п'ятдесят років, і майже все своє життя я був один. Це довге і несправедливе життя...

​Та тут я помітив, що відкривається портал. Я вже почав скалитися на того, хто вийде з нього: першим я помітив Мартіаса — цей гад сміє і тут мені заважати?! Я кинувся на нього, вже готовий був напасти, та почув знайомий голос:

— Рейнере, зупинись...

побачив, що поруч із ним стоїть Кейр. Його голос змусив мене почати думати. За хвилину я вже стояв перед ними на своїх двох ногах.

​Кейр дивився на мене:

— Що чорт забирай із тобою коїться? Це схоже на мене, але не на тебе.

— Це все через мене, — сказав Мартіас. — Я почув зміну твого настрою в ту ніч, і після цього ти зник. Я хотів дати тобі ще час, але ти нам потрібен...

— І ти думаєш, що після цих слів я побіжу допомагати тобі?!

— Рейнере, про що ти говориш? Не йому потрібна допомога — Лаура знову в небезпеці. Ми впевнені: Ігнат щось промишляє, і щось дуже погане... В мене є питання до тебе: ти знав, що Лаурину силу сховала Гекта?

— Що за дурню ти верзеш?! Я кажу тобі, це справа рук Афіни...

— Отже, ти теж нічого не знаєш... Ми готові посперечатися з тобою, що це не так.

І Кейр почав свою розмову. Я довго стримувався, в мене не було сил це все слухати, але коли він закінчив, я зірвався на крик:

— Ти що, з глузду з'їхав?! Невже ти віриш у те, що говорить він?! — я показав рукою на Мартіаса. — Я ніколи в це не повірю, це абсолютна маячня!

— Ми можемо запитати про це в Селени, тільки вона знає відповідь...

— Оо, чудово! І що ти зробиш? Піднімеш мою сестру з могили? Або як ти хочеш це зробити, скажи?!

— Ну, з могили підняти її я не в змозі, але призвати її дух — на це в мене достатньо сил. Та я не хотів цього робити без тебе, я впевнений, ти хочеш її бачити...

​Що? Я не міг повірити своїм вухам: невже я зможу побачити її? Це ж не сон...

— Давай зробимо це, і так ми дізнаємось правду, що саме відбулось у той день.

Я не встиг договорити, як очі Мартіаса засвітилися, а з рук пішло срібне світло. Ми з Кейром стояли мов закопані й очікували, що буде далі. А вже за хвилину переді мною стояла Селена — вона була такою ж, як і тридцять років тому...

​— Рейнере... Це справді ти? Але як...

— Так, Селено, це я, дійсно я...

— Скажи мені, що з моєю дівчинкою? Вона в безпеці? Вона ще жива?!

— Так, вона жива, і вона тут, з нами в Гекатії, вона вже повернулась...

— Повернулась? Про що ти? А де вона була? Куди ти її відправив?

— Селено, я думав, це ти попросила Афіну сховати її... Вона була з Афіною у світі людей тридцять років...

— Я не робила цього! А Афіні взагалі не можна вірити, це все її рук справа! За тиждень до смерті я почула її розмову з Ігнатом: вона хотіла силу Лаури, тому я попросила Гекту запечатати її силу, щоб вони не змогли їй нашкодити... і саме через це вони мене вбили! Тільки не кажи мені, що вона втратила свою силу, Рейнере...

​— Ні, не втратила! Вона має легендарну силу Білого Вовка — вона сильна, розумна і добра, вся в тебе... Пробач мені, Селено, я не зміг захистити тебе, та обіцяю: Лауру я захищу ціною власного життя.

— Це не твоя провина, Рейнере. Не роби моїх помилок, не дій один — я не дооцінила їхню силу...

— А він і не один, — показався Кейр. — Я з ним, а ще Мартіас...

— Кейре, це ти? Бачу, ти не змінився! Я й не знала, що ви тепер такі друзі. Чого б це?

— Тут така справа... Лаура — його Луна.

— Ти серйозно? У неї є пара? Ну, Кейр хоч трохи грубоватий і поруч гарячкує, але він не поганий і своє не скривдить. Бережи мою дівчинку, Кейре, це все, що я прошу... А хто такий Мартіас?

— Селено, в нас є брат. Ти знала, що Гекта і батько були разом?

— Так, я знала про це, і саме я вмовила Гекту народити це дитя... Отже, Мартіас — чудове ім'я. Я рада, що він також із тобою. Бережіть один одного, тому що поодинці вам буде важко. Рейнере, спробуй дати йому шанс, це моє останнє прохання: не відштовхуй нашого брата...

​І після цих слів Селена зникла. Я не можу повірити в те, що вона сказала... Афіна! Я вважав її матір'ю, як вона могла нас зрадити? Як?!