Розділ 54

​Кейр

​Та це якась дурість! Мало того що вона прийшла серед ночі, але я впевнений: вона тут не просто так. Проте, якщо я скажу про це Лаурі, вона зненавидить мене...

​Портал відчинився прямо посеред кімнати. Чудово, ще й цей розгулює тут ніби в себе вдома! Та це не будинок, а прохідний двір якийсь: хто хоче, той і приходить... Але Мартіас точно щось помітило — я бачив це по ньому. От тільки що саме? Тому, коли він сказав мені вийти, я без питань пішов за ним.

​— Що ти таке побачив?

— Те, що вона вовк, думаю, ти і сам знаєш. Але там ще є мітка мага...

— І що? Вона жила у світі людей, подумаєш. Сила була заблокована.

— Я теж так подумав, та в Лаури ціла купа таких самих міток.

— Щодо Лаури я також поясню: її силу ніхто не міг розблокувати, ми обійшли всіх магів. Не бачу в цьому нічого такого, і заради цього ти викликав мене?..

— Кейре, думаю, ти не розумієш усе до кінця. У кожного мага є своя мітка, і її не сплутаєш. Я бачив на Лаурі купу різних, і дві однакові — думаю, це від Геки. Але є багато однакових від одного мага, і ці мітки ставилися їй роками... І ця дівчина також має дві такі: одна давня, а друга — свіжа, їй усього декілька днів.

— Все одно не розумію. Лаура повинна знати відьму, яка привела сюди дівчину зі світу людей, ось про що я...

— Лаура знає тільки двох: це Гекта і Марта. Їхні мітки знаю і я... А цього мага я бачу вперше, отже, ми його не знаємо. Та Лаура, я впевнений, знає: цей маг знає Лауру із самого дитинства. Там є ще дитячі мітки, і на протязі всього життя, в середньому десь до минулого року...

— Ні, це неможливо! Вона ж померла. Ти не помилився, що в дівчини мітка свіжа?

— Ні, не помилився, я впевнений. Свіжу мітку не сплутаєш ні з чим: вона має яскраве забарвлення, і її дуже добре видно, а стара з роками тускніє і стає менш помітною. Тому ця мітка свіжа. Про кого ти подумав? Хто мертвий?

— Афіна — відьма, яка сховала Лауру від Ігната і запечатала її силу, і тридцять років виховувала її як рідну дочку... Та ні, це точно не вона. Якби вона була жива, то не ховалася б від неї...

— Я не знаю, хто така Афіна, але скажу: силу сховала не вона. Це була печатка, а не чари, як у дівчинки, і таку силу має тільки Гекта, і саме тому тільки вона змогла зняти її із Лаури. І ще: якщо Афіна так любила Лауру, то чому ховала її від Рейнера? Вони вдвох могли краще її захистити. Я знаю, що він ніколи б не образив Лауру, а от в Афіні я не впевнений. Є щось дивне в цьому: навіщо вона постійно чаклувала над нею? Що вона хотіла?..

— Ти кажеш, що силу сховала Гекта?

— Так, і я не помилився.

— Та знаю я, ти не помиляєшся... Тоді і справді — навіщо вона ховала Лауру? Їй було б краще тут із Рейнером, тим паче Ігнат був вигнаний із Гекатії, тут було безпечніше... О ні, тільки не це. Лаура цього не переживе.

— Про що ти? Ти щось знаєш?

— Скажи, Мартіасе, ти ще не зрозумів? Афіна жива, і вона не ховала Лауру від Ігната — вона йому, скоріш за все, допомагала зняти чари і привласнити силу! Цілих тридцять років вони над нею чаклували, але все було марно... Тому Ігнат використав мене: він знав, що ми з Рейнером союзники і час від часу бачимося... І він точно б її зустрів. Гекта розпечатає силу, а вони її вкрадуть... Але щось пішло не так. Але що?

— Думаю, я знаю що. Ніхто не думав, що Лаура знайде свою пару. Тоді битися з одним Альфой — це одне, а от із двома — інша справа. Він знав свої сили... і тому він знайшов мене! Саме Ігнат націлив мене на Лауру і розповів про її силу та про ритуал зцілення неповноцінного... А що, якщо ритуалу ніякого і не було, і цей гад хотів використати мене для своєї цілі?

— Ха, от новина! А ти й не казав, що був маріонеткою. І ти теж провалив його план: Лаура жива, а ти її рятуєш... Тому він привів дівчинку до нас. Але для чого? Одне мале вовченя не зашкодить нікому із нас...

— Думаю, це вовченя — тільки початок, Кейре. Початок чогось масштабнішого і більшого. Потрібно прогнати це дівчисько або вбити негайно!

— Я не буду з тобою сперечатися, але скажу, хто буде.

— І хто?

— Лаура. Вона буде захищати її всіма своїми силами. Ти готовий до цього? У Лаури є хобі: вона збирає різний «мусор»...

— Кейре, будь більшої самооцінки, про себе не такий же ти і «мусор»!

— Ого, ти і так вмієш говорити? Хтось у нас язика розпустив...

— Я ще й не так вмію! Та не заводься: ворог тут не я, тому думай, що робити з дівчиськом.

— Я ще невпевнений, ворог ти чи ні, але з дівчиною робити щось потрібно. Отже, план такий: дивимося за нею постійно; якщо бачимо щось підозріле — кажемо один одному про це, зрозумів мене? І де носить Рейнера? Тут таке твориться, а його немає... Я сумую за його головою...