Розділ 53

Лаура

​Кейр кулею влетів вниз, а я повільно спустилася за ним. Стук у двері повторився ще раз, і тепер він був по-справжньому сильним. Та хто це може бути, та ще й посеред ночі? Я почула обурення Кейра — мені було дуже цікаво, хто ж це, але коли побачила рудоволосу дівчину у нас на порозі, завмерла на місці.

​Це була Стася! Але що вона тут робить і взагалі як потрапила до Гекатії? Я подивилася на неї: на ній була тільки тонка нічна сорочка, босоніж, уся промокла, її трусило, напевно, від холоду.

​Я отямилася:

— Ану відійди! — сказала я Кейру. — Заходь, не стій як гостя!

​Стася мені нічого не відповіла.

— Ходімо в будинок, тут холодно. Подивись, ти вся трусишся, напевно, замерзла...

​Я показала їй, де душ, і дала свій чистий одяг. Кейр дивився на мене, і я бачила, що йому все це дуже не подобається.

​— Я знаю, ти не в захваті, але що я повинна робити, скажи? Вона ще дитина! Тут, у Гекатії, людська дівчина загине, я не можу так вчинити. Ми підемо завтра до Марти і відправимо її додому...

— Скажи, Лауро, невже ти не відчула? — тихо запитав Кейр.

— Чого не відчула?

— Вовка в ній! Ним смердить за кілометр. Вона тут не випадково. А ще скажи мені: звідки вона знає, де ти живеш? Може, ти й віриш їй, але я — ні.

— Стій... Ти сказав, що вона вовк? Стася? Дівчинка, яка виросла серед людей?! Та що ж із нею трапилося?..

​Двері відчинилися, і Стася вийшла з кімнати — повільно, усе ще тремтячи. Я подивилася на неї й зрозуміла: їй не холодно, вона дико налякана. Я хотіла підійти до неї, та це ще сильніше її налякало. І Кейр має рацію... вона вовк.

​— Стасю, ти боїшся мене? Обіцяю, ми тебе не скривдимо, — мовила я, але Кейр тільки загарчав від моїх слів. Я подивилася на нього: — Ти можеш не лякати її ще сильніше? Припини!

— А що я такого зробив, Лауро? Що?!

​На його слова я тільки махнула рукою і знову звернулася до дівчини:

— Ти не голодна?

Стася довго мовчала, але потім все ж таки набралася сміливості відповісти:

— Я б не відмовилася від їжі...

— От і чудово! Я також хочу їсти, ходімо. Разом веселіше! Кейре, ти з нами не йдеш?

— Я їсти не буду, але компанію складу, — буркнув він.

​Я подивилася на нього і поглядом показала, щоб він пішов геть, але він усе одно йшов за нами. Та що з ним відбувається? Можливо, хвилюється, що мені стане гірше...

Я хотіла накрити на стіл, та Кейр сказав, що сам усе зробить. Я вперше бачила, як він порається з посудом — у нього виходило досить незграбно.

​Я дивилася, як бідна дівчинка жадібно їсть.

— Стасю, а ти давно тут, у цьому світі?

— Другий день, — не подумавши, відповіла вона.

— А скажи, люба, хто тебе привів сюди?

​І ось знову вона не відповіла ні слова. Та що мені з нею робити? Напевно, їй потрібен час... Ми продовжували тихо їсти.

Раптом відчинився портал, і з нього вийшов Мартіас. Стася, помітивши його, здригнулася від переляку.

— Не бійся, люба, він наш друг!

— Еге ж, «друг», — буркнув Кейр. — У нас повний дім одних «друзів»...

​Мартіас ніби й не чув нашої розмови. Його погляд був прикутий до Стасі, він не зводив із неї очей. Я бачила, що її це дуже лякало.

​— Мартіасе, що таке? Чого ти так дивишся на мою сестру?

— Сестру? — сказав він, ніби це слово прокинуло його від сну. — Це означає... що вона... вона моя?..

— Ні, це не означає! Ви з нею не кровні родичі, якщо ти про це, — відповіла я.

Від моїх слів йому, здавалося, стало легше. Він ще раз подивився на неї, а потім мовив:

— Кейре, вийдемо. У мене є розмова до тебе. Термінова...