Розділ 52

​Стася

​Я була дуже сильно наляканою і не могла повірити в те, що сказав батько. Невже саме через Лауру я втратила маму? Тепер я розумію, чому тато так із нею вчинив, але вона все одно не могла заспокоїтися і не заспокоїться — вона не дасть нам спокою і знайде, де б ми не були... Я не можу повірити, що існує інший світ і те, що я не людина. Мені здається, що це якийсь фільм чи книжка... Тато вже не має сил боротися з нею один, він так довго захищав мене від неї... Я повинна йому допомогти.

​— Що ти хочеш? Щоб я пішла в її будинок? Тату, але ж вони небезпечні! Як ти можеш відправляти мене туди?

— Доню, ти не переживай, у мене є план. Якщо ти прийдеш до Лаури і скажеш, що я скривдив тебе, а ти втекла від мене, то я обіцяю: вона не скривдить тебе, а навпаки — прийме, щоб насолити мені... Але, люба, пам'ятай: ти не можеш вірити їй, вона не така добра, як здається, чуєш? Ти ще така юна, а я втягнув тебе в таке... Мені так прикро. Давай так: не йди, я відправлю тебе у світ людей, я не хочу, щоб ти ризикувала...

— Що ти таке говориш? Я не така юна, як ти думаєш, мені вже сімнадцять років! Я обіцяю тобі, що впораюся з цим завданням, прошу, давай я тобі допоможу...

— Стасю, доню, ти впевнена в цьому? Ти ж знаєш, ти — єдина, хто в мене є, лише тобі я можу довіряти повністю, пам'ятай це.

​Я міцно обійняла батька і рушила на світло від вікон. Холодний дощ капав на моє тіло, одягу на мені майже не було, я ступала босими ногами в калюжі. Але чим більше я наближалася до будинку Лаури, тим страшніше мені ставало: як я могла наважитися прийти сюди, в будинок цих монстрів? Та якщо я це зроблю, то Лаура вб'є тата, а я не можу втратити його, особливо тепер, коли я знаю, що є тільки ми...

Я деякий час стояла перед дверима, а потім постукала. Мої руки дуже сильно тремтіли, страх грав наді мною верх. Я почекала, але ніхто так і не відчинив. Тоді я зібрала сили в кулак і постукала сильніше — так сильно, як тільки могла.

​Через деякий час двері відчинилися. Я дивилася на них і в думках благала: «Тільки не вбивайте мене...»

​— Ти?! Що ти тут робиш? — запитав мене Кейр.

​Я не знала, що йому відповісти, але тут вибігла Лаура:

​— Стасю? Невже це ти? Але як ти сюди потрапила? Кейре, відійди! Вона вся промокла... Заходи в будинок, не стій як чужа...