Розділ 50

Кейр

​Мені було дуже боляче від того, що я знову змушений впустити Мартіаса у своє коло, та вибору в мене не було. Сьогодні я ледь не втратив її, а мене навіть не було поруч! Коли ми прийшли, я від переляку не знав, що робити — ні я, ні Рейнер тут були безсилі. А Мартіас відчув, що вона слабка, хоч і був від неї так далеко. Він прийшов, щоб допомогти, і не важливо, що він отримує від цього вигоду. Але чорт забирай, чому я такий злий? І не на нього, а на себе! У цій ситуації я виявився безкорисним. Чому в них цей триклятий зв'язок? Що все це означає? Однієї крові тут мало, повинно бути ще щось, про що ми не знаємо, і це мене лякає. Думаю, не тільки мене. Рейнер вилетів кулею після того, як побачив, що Лаурі стало краще. Я хотів наздогнати його, та він загарчав на мене від люті, і я вирішив дати йому час охолонути.

Я готовий знову і знову просити Мартіаса, щоб він допомагав їй. За це я віддам йому все, окрім моєї Лаури — навіть власне життя, і я впевнений, він це знає. Він хитрий і розумний гад, який уже все прорахував наперед, і я переконаний, ми ще заплатимо велику ціну за його допомогу...

​Я довго не міг наважитися увійти в кімнату, боявся дивитися їй в очі — я покинув її в такий важкий час, і це вже не вперше. Та двері самі відчинилися переді мною. Лаура подивилася прямо мені у вічі:

​— І чого ти тут стоїш? Думаю, нам потрібно поговорити.

— Так, ти маєш рацію...

— Давай я... Пробач мені, Кейре, я знаю, що вчинила недобре. Та зрозумій, я не можу по-іншому! Це наші діти, наші з тобою, це частинка нашого кохання. Я не можу відмовитися від них — це означатиме для мене, що я відмовляюся від нас із тобою. Я не хочу нести такий тягар, шкодувати все життя і жити в роздумах, що їх могло бути двоє... І весь час думати: а як би виглядала інша дитина, який характер був би в неї і на кого вона була б більш схожа — на тебе чи на мене? Я не переживу таку втрату...

Коли я вислухав Лауру, я зрозумів її. Я сам уявив усе це і жахнувся — мені боляче навіть думати про таке.

​— Люба моя, пробач мені... Я так розізлився через страх втратити тебе, що навіть не подумав, що буде, якщо ми втратимо дитину. Якби я не був таким сліпим у гніві і вислухав тебе, усе було б інакше... Мені так шкода. Та знай: я не зможу жити без тебе, ти — все моє життя.

​Я міцно пригорнув її до себе, і в ту хвилину мене вже нічого не хвилювало. Навіть те, що я відчував від неї енергію Мартіаса — нехай допомагає, нехай! Головне, щоб вона була живою і залишалася зі мною.

​У цю мить у двері почувся сильний стук. Я відпустив Лауру з обіймів: хто це стукає до нас та ще й посеред ночі? Цікавість не дала нам спокою, і ми спустилися вниз. Відчинивши двері, я був шокований...

​— Ти?! Що ти тут робиш?!