Розділ 49

​Лаура

​Я не могла повірити в те, що Кейр залишив мене ось так наодинці. Я розумію, що він злиться на мене, так, я знаю, що не мала права вирішувати все сама, але я не можу відмовитися від своєї дитини — просто не можу! Сльози капали з моїх очей, а я не могла перестати думати про нашу розмову... Нехай він злиться, нехай, але він не повинен був залишати мене, не повинен! Я неймовірно злилась на нього за це...

Інколи я згадую своє життя з Афіною до появи Ігната і цього дивакуватого, дикого й жорстокого для мене світу, куди життя занесло мене. Якби хтось ще рік тому сказав, що так буде, то я б тільки сміялася, а тепер усе життя пішло шкереберть... Наразі я не уявляю себе без Кейра і Рейнера, але цей світ ще не став моїм. Можливо, якби я потрапила в лікарню, там не було б такої загрози для мене і моїх дітей? Можливо, на деякий час я повинна повернутися туди на підртимку?..

​Я була у відчаї. Час від часу я обдумувала всі варіанти, але не знала, скільки в мене ще часу і що саме мені допоможе. Я довго сиділа в кімнаті і навіть забула випити настій. Згадала про нього, але не могла встати з підлоги — сил у мене майже не було... Я намагалася раз за разом підвестися на ноги, та в мене нічого не виходило, я втрачала тільки більше сил. Та що ж це таке зі мною? Невже для нас так усе і закінчиться? Виявляється, Кейр мав рацію: я сама обрала цей шлях для нас, та я навіть і не думала, що все станеться так швидко...

​Час проходив занадто швидко, я відчувала, як сили покидають мене... В мене не було сил навіть лякатись, мені було неймовірно шкода, що мої діти так і не знатимуть, що таке життя. Пробачте мені за це...

​Та в цю хвилину двері в кімнату відчинилися. Я не бачила, хто там, перед очима все плило... Через деякий час я відчула, як сила наповнює мене. Що це за дивні відчуття? Я потроху приходила до тями, і першим, кого я помітила, був Мартіас.

​— Як ти потрапив сюди? — тихо запитала я його.

​Та він мовчав. Щось відбувалося, я так і не могла зрозуміти що саме. Кейр із Рейнером стояли подалі від нас і не зводили з нас погляду... Через деякий час сили до мене повернулися, та не просто повернулися — я почувалася більш енергійною, ніж за останній місяць! Та я все ще не розуміла, що тут відбувається.

​— Так, ви троє повинні мені все пояснити: що тепер відбулось? — запитала я.

Кейр підійшов до мене:

— Як ти себе почуваєш? Тобі стало краще?

— Так, але скажіть, чому мені стало краще?!

​Я подивилася на Кейра, і після довгого мовчання він почав розповідати мені все...

​— Що ти хочеш сказати? Що я забираю енергію від Мартіаса? Але це небезпечно для нього! А що, якщо я заберу забагато і він помре? Це ж я вб'ю його, як я з цим буду жити, ви не думали?!

Я була в розпачі. Я хотіла, щоб Мартіас повернувся, але не так! Я не хочу використовувати його, закричала я.

​Мартіас подивився на мене, а потім сказав:

— Лауро, мені це не загрожує. Я контролюю, скільки енергії тобі даю, в мене і так її багато, тому для мене це тільки полегшення. Мене ніхто не змушував іти сюди, я сам відчув небезпеку, тому не хвилюйся про це...

​— Не хвилюватись?.. Як я можу не хвилюватись, скажіть мені?! А що, якщо ти втратиш контроль і я заберу забагато енергії — що тоді? Це дуже великий ризик, я повинна обдумати все і вирішити, що далі з цим робити. Але знайте: я народжу обох дітей, і це не обговорюється! Я ніколи в житті не пробачу собі, що вбила свою дитину, я не зможу з цим жити....

Вони бачили мій відчай, та ніхто з них не хотів залишати мене наодинці. Після довгого мовчання я обдумала все, але так і не знайшла правильного виходу... Я подивилася на Мартіаса і запитала:

— Чому ти прийшов тепер? Скажи, чому саме тепер? Я не один раз намагалася знайти тебе, але ти мене ігнорував, а тепер щось змінилось...

​— Змінилось, — тихо відповів він. — До цього часу я не уявляв, як відплатити тобі за все, що я з тобою зробив. Але і тепер це мала ціна. Лауро, зрозумій: я не допомагаю тобі так, як ти мені... Весь цей час я відчував біль, енергія переповнювала мене, а тепер мені стало легше. Тому це не я рятую тебе, а знову ти мене.

— Добре, якщо так, то я повірю тобі, нехай... Ми обоє один одному завдали багато болю, тож так ми відплатимо один одному... Дякую, — тихо сказала я.