Розділ 47

​Кейр

​Я, повний люті, вибіг на вулицю, гримнувши дверима так, що вони злетіли з петель. У мене просто не вкладалося в голові, як вона могла все вирішити за мене? Чому обрала такий важкий шлях? Думаю, моя Луна переоцінює свої сили на цей раз...

​Що мені робити? Як пояснити їй, що це занадто небезпечно? Але чи буде вона мене слухати? Якщо я зараз повернуся, то ми ще більше почнемо скандалити, а я не хочу її нервувати, вона й так занадто слабка. Я дуже сильно хочу, щоб вона народила наших дітей, але ціна за це занадто велика. Мені важко прийняти те, що одна дитина не народиться, та саме в цій ситуації, попри весь біль, я обираю найбезпечніший варіант. Як же мені до неї достукатись? Думаю, мені потрібна допомога того, хто вміє достукатися до її серця — того, хто більш люблячий, уважний і терплячий.

Вирішивши все, я побіг до Рейнера.

​Я увійшов у будинок, роздивився кімнату — там не було нікого.

— Де ж тебе носить, старий ідіот? — пробурмотів я.

​Піднявся наверх у його кабінет, але й там теж було пусто. Я вже хотів повертатися, як почув шурхіт у кімнаті. Відчинивши двері, я побачив, як Рейнер сидить на підлозі і дивиться на фото Селени з маленькою Лаурою.

​— Ти тут? — запитав я. — Давай залиш цю справу, є важлива розмова.

​Рейнер важко підняв на мене очі, а потім, зітхнувши, поставив фото в рамку і вийшов із кімнати.

​— Думаю, справа дійсно невідкладна.

— Ти навіть не уявляєш наскільки!

​Він став посеред коридору і вже збирався мене слухати.

— Ні-ні, не так. Для початку налий мені випити, а там усе розповім. Мені потрібно заспокоїтися...

​Як завжди, ми прийшли в кабінет за міцним напоєм, і я почав свою розмову. Рейнер дослухав мене до кінця, а потім оберено підвівся зі стільця:

​— Та що ти таке верзеш?! Якщо вона не послухала тебе, то не послухає і мене...

— Ти хочеш сказати, що не допоможеш мені її перемовити?

— Так, не допоможу! Тому що це буде марно, і так ми тільки втратимо і її час, який зараз і так занадто швидко плине.

— І що мені робити? Бути з нею і дивитися, як вона прямо в мене на очах помирає?!

— Ні! — закричав Рейнер. — Не пори гарячки і дай мені подумати! Як так вийшло, що у вас двійня? Завжди з тобою щось не так: ти знайшов свою Луну, та спокійного життя у вас немає, а тепер ти ще й зробив їй двох дітей! Не розумію, ти що, настільки голодним був?

— Рейнере, ти такий старий, але ще такий неопитный... От знайдеш свою Луну, потім і поговоримо! Думаєш, це так легко? Лаура ніколи мене не слухає і завжди кидається в обійми смерті, завжди!

— Якби я знайшов свою Луну, то беріг би її як найдорожчий скарб у житті, а не залишав ось так наодинці з власним болем... Я вже занадто довго наодинці, думаю, смерть так і застане мене одного в цьому будинку...

— Ой, давай не драматизуй, не один! У тебе є Лаура, тепер тобі не так сумно, скажи ж?

— Та йди ти... Так, добре, ми відійшли від справи. Кажеш, Марта не в змозі їй допомогти? Можливо, нам потрібна відьма сильніша за неї, як думаєш?

— Ти зараз про Гекту?

— Так, саме про неї! Думаю, вона впорається, та й вона ще заборгувала мені пояснення, як так трапилось, що Мартіас — мій брат... Думаю, час настав для розмови, і вони заплатять за свій гріх хоча б тим, що врятують Лауру і дітей.

— Я завжди кажу: одна голова добре, а дві — краще. Ідея, звичайно, не погана, але скажи, як ми будемо шукати Гекту?

— Твоя голова взагалі не допомагає, Кейре, ти тільки гарячкуєш і драматизуєш! Тепер не час для цього, твій розум повинен бути холодним, ти повинен діяти, а не істерити як маленька дівчинка... Знайдемо її так само, як і Лаура знайшла. Ходімо до Марти!

Я йшов мовчки в ліс і не сказав ні слова. Рейнер мав рацію: я занадто емоційно поставився до всього, якби не він, я так і не знайшов би вихід...

​Ми прийшли до будинку Марти. Вона сиділа на ганку і важко дихала, навіть не помітивши нас. Рейнер підійшов і поклав їй руку на плече. Старенька вся в сльозах підірвалася на ноги, а потім випалила:

​— Тільки не кажи, що з Лаурою щось трапилось!

— Ні, Марто, поки що все добре... Я знаю, що ти не любиш допомагати, але, будь ласка, виконай для нас прохання.

— Яке саме?

— Допоможи знову знайти Гекту, можливо, вона знає, як допомогти Лаурі.

— Я вже думала про це... Я навіяла їй розмову із Лаурою ще після того, як вона пішла від мене, але відповіді я так і не отримала. На жаль, це все, що я можу зробити... Рейнере, вмов дівчинку позбутися дитини, благаю! Вона для мене стала такою рідною, я не переживу, якщо втрачу і її.

— Ти ж знаєш, що і я її люблю більш за все... Марто, в мене окрім неї немає нікого, я зроблю все, що в моїх силах, обіцяю, вона не помре. А тепер іди в будинок і відпочинь, якщо Гекта відповість, дай мені про це знати.

​Ми з пустими руками і в повному розпачі повернулися додому. До самого ранку ми шукали новий вихід, але його не було...