Розліл 45

Кейр

​Я сидів у себе в кабінеті й думав, як допомогти Лаурі. Так, тепер ми в безпеці, адже Мартіас нам більше не загрожує, та після того, як вона дізналася, що він її дядько, вона не може ні про що інше думати. Кожен день вона шукає його і Гекту, навіть декілька разів ходила до Марти, аби та навіяла сон, але нічого не допомогло. Вона все більше й більше падає в розпач, і я боюся, що це погано на неї вплине, та не знаю, як їй допомогти... Гекта не відгукується, але я й не впевнений, що вона взагалі зможе щось із цим зробити. Я не в захваті від того, що Лаура його шукає, проте її ніхто не в змозі переговорити...

​Я вийшов на вулицю, щоб трохи відпочити на свіжому повітрі. У саду сиділа Лаура. Вона важко дихала, і я добре відчував її відчай.

​— Лауро, з тобою все гаразд?

​Вона подивилася на мене опухшими очима:

— Кейре, що мені робити? Я не можу його знайти... Це моя провина, що він втік, моя...

​— Люба, це не так, ти ні в чому не винна.

​— Звідки ти знаєш? Тебе там не було! Я не дуже добре зреагувала на цю новину, і саме це злякало його, я впевнена в цьому...

​— Ні, це не так. Я добре знаю тебе і впевнений, що нікого розумнішого, м’якішого й відданішого в Гекатії, окрім тебе, немає. Цей світ відрізняється від того, в якому росла ти. Тут панує жорстокість, але ти не така... Тому я переконаний: його злякала не твоя реакція. Можливо, він сам не готовий прийняти нас як сім'ю або йому просто потрібен час.

— Час для чого?

​— Для роздумів. Подумай сама: він усе життя жив один, у нього не було нікого, а тут з’явилася ти — та, хто змогла розтопити його серце. Думаю, його це налякало. Він боїться, що поруч із тобою перестане бути собою.

​— Я не впевнена, що змогла його змінити. Ти переоцінюєш мене.

​— Ні, я думаю, що недооцінюю тебе. Ти точно змінила його — так само, як і мене з Рейнером.

​— Про що ти? Як я вас змінила?

​— До твоєї появи ми були зовсім іншими — двома найсильнішими Альфами, які безжалісно розширювали свої кордони. Лауро, ми все своє життя були по лікті в крові... Та потім прийшла одна маленька дівчинка, ще навіть без сили, але сила духу й віра в добро в тебе настільки сильні, що поруч із тобою ми почали змінюватися, ставати іншими, м’якшими. Нас це дуже сильно лякало, але й без тебе жити ми вже не можемо. Тому я певен: він змінився поруч із тобою. Твоє світло дуже яскраве, і тепер він цього неймовірно боїться... Дай йому час, ти ж не у світі людей — тут час плине по-іншому. Тому не картай так сильно себе, подумай про себе і про дітей. Як твій стан вплине на них?

​— Думаю, ти маєш рацію... Я не повинна тиснути на нього, адже цим роблю тільки гірше. Дай мені руку, я дещо тобі покажу...

​Я навіть не встиг нічого відповісти, як вона взяла мене за руку і потягнула до свого живота. Я не розуמів, що вона робить, але потім відчув поштовхи... Вони рухалися, та ще й як! Це було щось неймовірне. Я опустився на коліна й акуратно поклав голову на її живіт, відчуваючи рухи малюків та їхнє серцебиття.

​— Дякую тобі, що з’явилася в моєму житті, дякую тобі, люба, за все... Я так сильно люблю тебе.

​Я дивився на неї й не вірив, що це не сон. Лаура ніжно погладила мене по обличчю:

​— Дякую тобі, що ти поруч зі мною і завжди підтримуєш мене. Дякую тобі за все... Я люблю тебе, Кейре.